Розділ 8

Ліза ще довго дивилася в той бік, де зник загадковий голос.
— Нам треба повернутися до зграї, — сказав Сірий. — Тут стає небезпечно.
— Згодна, — відповіла Ліза.
Вони рушили лісовою стежкою.
Луна йшла поруч із Лізою, а Сірий уважно стежив за лісом.
Остап ішов трохи позаду.
Раптом він зупинився.
— Лізо…
— Що сталося? — запитала дівчина.
Остап усміхнувся.
— Хочу дещо тобі показати.
Він торкнувся кулона Лізи.
Кулон засвітився срібним світлом.
Навколо Остапа з'явилося легке сяйво, і за мить перед Лізою вже стояло маленьке вовченя.
Ліза широко розплющила очі.
— Остап!
Вовченя весело махнуло хвостиком.
— Так, це знову я.
Ліза присіла поруч і обережно погладила його.
— Ти знову став таким маленьким!
— Лише ненадовго, — відповів Остап-вовченя.
Луна тихо засміялася.
— Схоже, наш принц скучив за своїм вовчим виглядом.
Сірий похитав головою.
— Ну ось. Нарешті знову справжній вовк.
Остап обурено загарчав.
— Я завжди був вовком!
Ліза засміялася.
— Я пам'ятаю. Саме таким я тебе й знайшла.
Остап подивився на неї своїми знайомими очима.
— А я пам'ятаю, як ти допомогла мені.
Ліза погладила його по голові.
— Я б зробила це знову.
Раптом Сануе у волоссі Лізи засяяла.
Вовченя насторожилося.
— Що це?
Ліза торкнулася квітки.
— Не знаю.
Сануе тихо прошепотіла:
— Зв'язок захисниці та принца став сильнішим.
Ліза здивовано подивилася на Остапа.
— Що це означає?
Але відповісти ніхто не встиг.
У лісі почувся знайомий шелест.
Остап підняв голову й принюхався.
— Хтось іде.
Луна одразу стала перед Лізою.
Сірий теж насторожився.
А маленьке вовченя тихо загарчало.
Ліза стиснула кулон.
— Цього разу ми будемо готові.
Десь між деревами знову промайнуло чиєсь світло.
І Сануе прошепотіла:
— Він повернувся…