Розділ 7

Ліза стояла посеред галявини й дивилася на Сануе у своєму волоссі.
Квітка світилася м'яким різнокольоровим світлом.
— Сануе, ти хотіла мені щось сказати? — запитала Ліза.
Квітка засвітилася сильніше.
— Так, захиснице.
Остап, Луна та Сірий уважно подивилися на Лізу.
— Що вона говорить? — запитав Остап.
— Каже, що хоче розповісти мені щось важливе.
Ліза торкнулася пелюсток Сануе.
— Я слухаю.
На мить навколо стало тихо.
А потім перед очима Лізи з'явилося видіння.
Вона побачила дівчину, яка стояла на цій самій галявині багато років тому. На шиї дівчини був такий самий кулон.
— Це… — прошепотіла Ліза.
Вона впізнала її.
— Моя прабабуся?
Сануе тихо відповіла:
— Так.
Ліза побачила, як її прабабуся поклала руку на дерево, а навколо неї зібралися вовки.
— Вона теж була захисницею? — запитала Ліза.
— Вона була першою захисницею, — відповіла Сануе.
Видіння раптом змінилося.
Ліза побачила темну постать далеко між деревами.
Вона не могла розгледіти її обличчя, але відчула, що ця людина стежить за лісом.
Ліза різко відкрила очі.
— Хтось був там!
Остап одразу насторожився.
— Хто?
— Не знаю. Я бачила його у видінні Сануе.
Сірий підняв голову й принюхався.
— Я теж щось відчуваю.
Луна стала поруч із Лізою.
— Принцесо, ми не залишимо тебе саму.
Раптом із лісу долинув тріск гілки.
Усі повернулися в той бік.
— Хто там? — голосно запитала Ліза.
Відповіді не було.
Тільки вітер пройшовся між деревами.
Ліза стиснула кулон у руці.
— Якщо ти хочеш щось сказати — виходь.
З-за дерев почувся незнайомий голос:
— Ти ще не готова, захиснице.
Ліза зробила крок уперед.
— А ти хто?
Але голос уже зник.
Остап подивився на Лізу.
— Схоже, у нас з'явилася нова загадка.
Ліза поправила Сануе у волоссі.
— Тоді ми її розгадаємо.
Сірий посміхнувся.
— Ось тепер ти говориш як справжня принцеса вовчого клану.
А десь далеко в лісі невідомий спостерігач тихо промовив:
— Подивимося, чи справді ти гідна кулона своєї прабабусі…