Розділ 5

— Хто тут? — запитала Ліза.
Ліза пішла в сторону голосу. Дівчинка не боялася, але раптом зупинилася.
— Думаю, спочатку мені треба навчитися сили, — сказала Ліза, гладячи Луну. — Луно, Остапе, Сірий, ви знаєте, що робити.
Остап підійшов до дівчини.
— Я знаю, — сказав Остап. — Ти вже розумієш ліс, але спочатку треба навчитися слухати його. Заплющ очі й послухай ліс.
Ліза заплющила очі.
Спочатку вона чула лише вітер і шелест листя. Але за кілька секунд почала розрізняти щось інше.
Дерево ніби шепотіло давні секрети. Листя зривалося на землю зі словом «літаю», хоча для звичайної людини це звучало б лише як шум вітру.
— Я чую, — сказала Ліза. — Чую, як шепочуть дерева.
Остап посміхнувся.
— Так.
Луна підійшла до Лізи.
— Принцесо, тепер не наказуй лісу. Він і так тебе розуміє. Заплющ очі, знову почуй його і попроси, — сказала Луна.
Ліза заплющила очі.
Вона знову почула ліс.
Цього разу дерева ніби чекали на її слова.
— Ліс… — прошепотіла Ліза.
Листя закружляло в повітрі, опускаючись прямо на її руку. Легенький вітерець повіяв у сторону Лізи та вовків.
— У мене вийшло? — запитала Ліза.
— Так, — сказала Луна.
Ліза відкрила очі й усміхнулася.
— Значить, я справді можу говорити з лісом.
— Можеш, — відповів Сірий. — Але це тільки початок.
Раптом усі дерева навколо затихли.
Навіть вітер перестав шелестіти листям.
Ліза насторожилася.
— Щось сталося?
Остап подивився вглиб лісу.
— Я теж це відчуваю.
На шиї Лізи знову засвітився кулон.
Десь далеко почувся тихий шепіт:
— Лізо…
Дівчинка завмерла.
— Ви це чули?
Луна підняла голову.
— Так.
Сірий напружився.
— Це голос лісу.
Ліза зробила крок уперед.
— Але чому він кличе саме мене?
У відповідь дерева тихо зашуміли.
А потім на землі перед Лізою з'явилася стежка з маленьких сріблястих листків.
Остап подивився на неї.
— Схоже, ліс хоче тобі щось показати.
Ліза подивилася на срібну стежку.
— Тоді ходімо.
Луна, Остап і Сірий рушили за нею.
А десь далеко, між старими деревами, знову почувся той самий голос:
— Захиснице… знайди те, що було забуто.