Розділ 4

Ліза подивилася на вовків.
— Значить, ми маємо перемогти їх разом, — сказала вона. — Бо разом сила.
Дівчинка стиснула кулон та заплющила очі.
Вона сама не знала, чому сказала наступні слова:
— Ліс, допоможи.
Спочатку нічого не сталося.
А потім дерева зашуміли.
Вітер посилився, листя закружляло в повітрі, а гілки почали рухатися так, ніби ліс прокинувся.
Ліза розплющила очі.
— Ліс, захисти вовків і допоможи нам перемогти.
Дерева схилили свої гілки, утворюючи природний захист навколо вовчої зграї.
Луна здивовано подивилася на Лізу.
— Вона справді може керувати лісом…
Раптом між деревами з’явилися люди.
Мисливці.
Ліза зробила крок уперед.
— Ідіть звідси. Вам тут нічого робити.
Один із чоловіків уважно подивився на дівчинку.
— Лізо?
Дівчинка здивувалася.
— Дядьку Гнате?
Чоловік насупився.
— Що ти тут робиш?
— Я сама вирішую, що мені робити і де бути. Я хочу допомагати всім. А ви, дядьку Гнате, йдіть звідси.
Гнат подивився на вовків.
— Я піду. Але ми ще зустрінемося. І я більше не дам тобі поблажок, племіннице.
Ліс раптом загув.
Дерева захиталися, а одна велика гілка впала просто перед мисливцями, змусивши їх відступити.
Ліза подивилася на дядька.
— Дядьку Гнате, не повертайтеся. Бо тоді ліс і вовки покажуть вам, на що вони здатні.
Гнат похмуро подивився на неї.
— Ми не боїмося вовків.
— То й не бійтеся, — спокійно відповіла Ліза. — Але ви не знаєте, на що здатний ліс.
Мисливці пішли.
Ліза видихнула й усміхнулася.
— Дякую, ліс. Тепер будь спокійним.
Вітер поступово стих.
Дерева знову стали нерухомими.
Луна підійшла до Лізи й схилила голову.
— Принцесо, ти змогла.
Остап усміхнувся.
— Тепер я точно знаю, що кулон обрав правильну людину.
Ліза подивилася на нього.
— Але чому саме я?
Сірий підійшов ближче.
— Це питання нам ще належить з’ясувати.
І в цей момент кулон на шиї Лізи знову засвітився.
Десь далеко в лісі почувся дивний голос.
— Захисницю обрано… але випробування тільки починаються.