Розділ 3

Ліза йшла за вовками все далі в ліс.
Луна бігла поруч, а Сірий ішов попереду.
— А куди ми йдемо? — запитала Ліза.
— До старого дуба, — відповів Сірий. — Там збирається весь вовчий клан.
— А навіщо?
Сірий озирнувся.
— Нам потрібно знайти принца.
Ліза зітхнула.
— Я ж сказала, що не знаю, де він.
— Але ти останньою бачила його вовченям.
Ліза зупинилася.
— Звідки ти знаєш?
Сірий нічого не відповів.
Невдовзі вони дійшли до величезного дуба.
Навколо нього вже зібралися десятки вовків.
Луна вийшла вперед.
— Ми знайшли принцесу.
Усі вовки подивилися на Лізу.
— Вона допомогла принцу, — продовжила Луна.
Раптом з-за дерев почувся знайомий голос:
— І знову ви сперечаєтеся без мене?
Ліза обернулася.
На галявину вийшов Остап.
— Ти?! — здивувалася вона.
Хлопчик усміхнувся.
— А що?
— Ти знаєш, де вовченя?
Остап на мить замовк.
— Знаю.
Сірий одразу гаркнув:
— Тоді кажи!
Остап подивився на старого вовка.
— Він у безпеці.
Ліза підійшла ближче.
— Але хто він?
Остап усміхнувся.
— Думаю, ти вже здогадалася.
Ліза подивилася на нього уважніше.
Його очі.
Його голос.
Навіть маленький шрам на лапі вовченяти…
— Ні… — прошепотіла вона.
Остап торкнувся кулона на її шиї.
Кулон засвітився.
За мить хлопчик перетворився на маленьке вовченя.
Ліза ахнула.
— Це… ти!
Вовченя радісно підбігло до неї.
А через кілька секунд знову перед нею стояв Остап.
— Так, — сказав він. — Я той самий вовченя, якого ти врятувала.
Сірий схилив голову.
— Наш принц знайшов свою захисницю.
Ліза подивилася на нього.
— Але чому я принцеса?
Луна підійшла ближче.
— Бо кулон обрав тебе.
Остап кивнув.
— І тепер нам потрібно дізнатися, чому.
Ліза ще не встигла відповісти, як з іншого кінця лісу почувся далекий шум.
Вовки насторожилися.
Сірий підняв голову.
— Хтось іде.
Луна гаркнула.
— Мисливці.
Ліза стиснула кулон.
Вона ще не знала, що наступної миті їй доведеться зробити свій перший вибір як захисниці лісу.