«принцеса вовчого клану»
Розділ 1
В одному селі жила дівчинка на ім'я Ліза.
Одного дня Ліза гуляла в лісі й раптом почула тихе скиглення.
Дівчинка зупинилася.
— Хто там?
Вона обережно пішла на звук і побачила маленьке вовченя. Воно лежало біля дерева й було поранене.
Ліза одразу підійшла до нього.
— Привіт, маленький, — лагідно сказала вона. — Не бійся, я допоможу тобі.
Дівчинка обережно взяла вовченя на руки й понесла додому.
Вона обробила його рани, дала води та зробила для нього теплу лежанку.
— Тепер відпочивай. Тут тобі нічого не загрожує.
Вовченя тихо скавуліло й заплющило очі.
Ліза теж незабаром заснула.
А вранці, прокинувшись, вона одразу побігла до лежанки.
Та вовченяти там не було.
— Де ти? — здивовано запитала Ліза.
Дівчинка оглянула кімнату.
На лежанці залишився тільки дивний срібний кулон.
Ліза взяла його в руки.
— Звідки ти тут?
Вона поклала кулон собі на шию.
І саме в цю мить за вікном почувся вовчий голос.
Ліза вибігла надвір.
Із лісу вийшла прекрасна біла вовчиця.
Вона зупинилася перед дівчинкою.
— Гррр… принцесо, — сказала вовчиця. — Ти кликала мене.
Ліза здивовано подивилася на неї.
— Ти… говориш?
Вовчиця кивнула.
Ліза обережно погладила її по голові.
— Ти хто?
— Я Луна, — відповіла біла вовчиця. — А ти — принцеса вовчого клану. Наша принцеса.
Ліза завмерла.
— Я?!
Луна кивнула.
— Ходімо. Тебе вже чекають.
Ліза подивилася на ліс.
Вона ще не знала, що ця прогулянка назавжди змінить її життя.
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
