Розділ 3. Долина Сплячих Дзеркал

Після того як Веселія правильно відповіла на перше запитання, ліс розступився, і перед ними відкрився шлях до Долини Сплячих Дзеркал — місця, де земля була всіяна сотнями старих дзеркал, вкритих пилом і павутиною. Вони відображали не зовнішність, а душу — з її надіями, страхами, таємницями.

Перш ніж увійти до долини, Ґлорія поставила друге запитання:

Друге запитання:

> Що важливіше: пам’ятати себе чи змінюватися?

Веселія задумалась. Дзеркала навколо ніби шепотіли відповіді, показували їй себе маленьку — веселу, щиру, а інші — сміливу, але з втомленими очима.

— Пам’ятати себе важливо, — відповіла вона. — Але ще важливіше — дозволити собі змінюватися, не втрачаючи світла, яке є всередині. Бо справжнє "я" — це не лише те, ким я була, а й те, ким ще можу стати.

Дзеркала засяяли. Деякі навіть тріснули, і з них вийшов світлий пил спогадів, що кружляв навколо принцеси, мов метелики.

Ґлорія усміхнулась очима й кивнула: — Ти зростаєш, принцесо. А тепер — третє запитання.

---

Третє запитання:

> Як знайти світло, коли все навколо темне?

Веселія заплющила очі. Вона згадала замок, людей, яким дарувала радість, і свою маленьку мрію — щоб усі були щасливими.

— Світло — всередині нас, — прошепотіла вона. — Воно живе в доброті, в надії, у любові до інших. Навіть у темряві я можу бути тим світлом.

Раптом небо над долиною розчистилося. І далеко в горах з’явилася висока вежа з чорного каменю — Забута Вежа, де жила Тінь.

—

— Твій шлях щойно починається, Веселіє, — мовила Ґлорія. — Але пам’ятай: навіть найтемніша ніч не триватиме вічно.