30. Нарешті серфінг

Вітерець відгорнув край пледа, вкривши ним мою щиколотку. Я повернула його на місце.

— Вітряно сьогодні, — звернулась до Ясі.

Вона сиділа спершись на лікті, ліниво вдивляючись в океан.

— Те, що треба для серфінгу, — відповіла навіть не озираючись на мене. 

Сонце ніжило нашу шкіру. Зранку воно ще не палило, було лагідне. 

Мак пройшов біля нас і розклав три дошки для серфінгу. Я піднялась, сівши в позу по-турецьки і спостерігала за його діями. 

— Яся каже, що сьогодні гарна погода, щоб ловити хвилі. 

— Так, — промовив ледь чутно.

Знову настала тиша. Чоловік перевіряв наше спорядження, а я дивилась на своїх друзів. Переводила погляд з подруги на хлопця і навпаки. Вони за весь ранок і слова один одному не сказали. Власне не розумію чому так. Чи щось сталося між ними коли вони разом були в поїздці? Але коли я зустріла їх, то наче все було нормально. В чому ж тоді справа? 

— Усе готово, — сказав хлопець. 

— Ходімо, — мовила до Ясі, коли підвелась.

— Я приєднаюсь за трохи, — кинула мені.

— Гаразд, — сказала розгублено. 

Я стала поруч з Маком, який щойно взяв дві дошки і ми пішли до води. 

В цю мить я забула про все. Пам'ятаю тільки теорію, яку Мак розповідав мені цілий вечір вчора і сьогодні зранку, поки добирались сюди. Так само як і тоді, коли він вчив мене їздити на скутері. Спочатку теорія, а потім практика. Та здається мені, що серфінг набагато важче заняття. 

Коли ми вже опинились на лайн-апі, я відігнала спогади про той день, коли мало не потонула, і колихалась на воді поруч з хлопцем. 

— Пам'ятаєш що треба робити? — кивнув, ніби не запитував а стверджував.

— Так, — відповіла йому. 

Океан здавався неосяжно великим. Я зовсім не дивились на берег і навіть забула про Ясю. Мак ліг на дошку і почав гребти в сторону маленьких хвиль. Я уважно спостерігала. 

Він розвернувся і почав гребти до берега, а коли хвиля почала підіймати його, він міцно вхопився за краї дошки і став на ноги. Не можливо було не милуватися як переливались на сонці його м'язи. Він спокійно стояв і дивився на мене. Хоча хвиля несла його вперед, його ноги тільки злегка згинались балансуючи. Виглядало це дуже легко.

Але коли я спробувала повторити це, то готова була забрати свої слова назад. Хоч моє тіло доволі сильне від танців, та було важко тримати рівновагу. Я проїхала на маленькій хвилі мабуть секунди дві, а то й менше, коли дошка наче вистрибнула з-під моїх ніг і я хлюпнулась у воду. Добре, що боком, і не так сильно боліло. В воді зробила перекид, аж поки мене не почало тягнути вгору. Я винирнула і жадібно вхопила повітря. Мак опинився поруч і допоміг вибратися на мою дошку. 

— Дякую, — мовила захекано.

— Ти молодець, — сказав підбадьорливо.

Я засміялась.

— Думала, сьогодні ж буду сідлати великі хвилі, які будуть хоча б ростом з мене.

Мак лагідно усміхнувся. Океан продовжував нас колихати.

— Не варто поспішати, все попереду. Просто отримуй задоволення. 

Я погоджуючись закивала головою. Наші борди стукнулись і ми схопились за руки. 

Ми поволі наближались один до одного, наші погляди переплелись. Та коли наші губи майже торкнулись в поцілунку, хвиля занадто сильно колихнула нас, ми розєднались щоб не впасти в воду.

— Гаразд, пробуємо ще? — Макуа відгорнув вологі пасма з очей.

— Щось я не очікувала що буде так важко, — зізналась балансуючи на дошці. 

— Тоді пливемо до берега. Препочинемо і спробуємо дещо інше, — сказав і взявся гребти, озираючись за мною.

— Що інше? — кинула йому вслід, та не знаю чи він почув. Він надто швидкий у воді. 

Зістирбуна з серф-борда, коли глибина була по коліна. Затиснувши важку дошку під рукою і відчуваючи приємне поколювання піску під ногами попрямувала до Мака, який вже відвязував кріплення з ноги.  Я, ставши поруч, зробила те саме. 

Яся все ще незмінно сиділа на пледі дивлячись в океан. Що ж це таке сьогодні з нею? Вона потягнулась до сумки за водою, коли я підійшла до неї.

— Ти не хочеш поплавати? — запитала сівши біля неї, від чого плед одразу став мокрим піді мною.

— Не зараз. А ви чому так швидко? — нарешті глянула на мене з-під свого головного убору. На смуглому обличчі утворився крапчастий візерунок з тіней від капелюха.

— Я не думала, що це так важко, — зізналась.

— Якщо втягнешся, то далі і не уявлятимеш свого життя без цього, — промовила вона якось відсторонено.

Я глянула на Мака, що просто стояв трохи далі від нас і дивився в протилежному напрямку.

— Ти навмисно вибрала саме це місце? — сказала Яся. В її голосі чулось роздратування.

— Що? 

— Бо саме тут усе і сталося, — наші погляди зустрілися.

— О боже, вибач, — мовила і руки мимоволі потягнулись до подруги. Та я її не торкнулась. Не змогла. Схоже я розятрила старі рани. — Присягаюся, що вибрала навмання. Десь прочитала, що тут гарні хвилі.

— Тут справді гарні хвилі, — втрутився Мак. Він став над нами, частково заступивши нам сонце. — Це місце не має лякати.

— Воно мене не лякає, — різко відповіла Яся. — Просто спогади надто реальні.

— Я просто хотіла, — відчула що маю втрутитись, — щоб ми втрьох гарно провели час.

— Чому? — спокійно запитав чоловік.

— Так, чому саме втрьох? — Яся закліпала, очікуюючи відповіді.

— Бо вас двох пов'язує минуле, а нас трьох теперішнє.  Ти, — вказала долею на дівчину, — моя найліпша подруга. А ти мій хлопець, — на Мака я лише глянула. — Я хотіла допомогти вам налагодити стосунки.

— Налагодити? — здивувалась Яся, — А що не так? 

— Ну, між вами якась напруга. Наче щось не… — намагалась пояснити, але сама не знала як.

— Бо немає ніяких стосунків. Ми просто люди, яких пов'язує минуле. Ми не повинні бути друзями, — говорила подруга, сторожко позираючи на Мака.

— А як же я? Хіба я не пов'язую вас двох? — не знаю чому, та я підвелась, обтрусивши пісок з купальника.