28. Змінились плани?

Такі новини мене сильно здивували, і може навіть це м'яко сказано. Це Яся щойно сказала, що їде завтра на Гаваї з моїм хлопцем? 

— Що? — продовжувала дивитись на неї в надії, що це якийсь жарт.

— Він зателефонував, — пояснювала дівчина, — і сказав, що хоче оформити на мене майно Мартіна.

Яся виглядала дуже розгубленою. 

— Чому він мені не зателефонував? — замислилась і чомусь сказала це вголос.

— Я не знаю, — вона розвела руками в повітрі. — Сподіваюся поговорити з ним, коли він приїде за тобою. Я лише знаю, що це важливо і що я маю поїхати з ним.

— Добре, поговоримо з ним після роботи. Я нічого про це не знала.

Я вдивлялась в обличчя Ясі, ніби вишукуючи там якісь деталі, які б прояснили щось для мене. Та нічого, окрім сценічного гриму на бездоганному обличчі, там не було. Дівчина, схоже й сама не все розуміла. Ми вже мали займати свої місця, тому кивнувши одна одній, розійшлись по різних куточках.

Зосередитись на роботі, я так і не могла. Та тіло саме вправно рухалось під музику, поки я була глибоко занурена в свої роздуми. Чому Мак не зателефонував спершу мені? Чому він все так швидко вирішив, невже справа дійсно термінова? В грудях був неприємний клубок, наче мене знову водять за носа. Та я не робитиму поспішних висновків, поки все не зясую. 

Нарешті зміна завершилась і я поспіхом змила макіяж. Переодягнувшись, сіла, щоб почекати на Ясю. Добре, що й вона швидко впоралась. Ми вийшли на вулицю, де уже чекав Мак.

— Зажди, — схопила мене за руку Яся.

— Що сталось? — розвернулась до неї.

Її погляд був зосереджений на Макуа, який стояв біля свого мототранспорту і чекав мене.

— Давай спершу ти з ним поговориш, а тоді я підійду до вас.

— Чому?

— Бо мені здається, — тепер дівчина дивилась на мене, — Що вам треба спершу вдвох поговорити.

Я не могла не погодитись і кивнула. 

Поки йшла до чоловіка, навіть не знала з чого починати розмову, з нападу чи просто привітатись як зазвичай.

— Привіт, — мовив спокійно.

— Привіт, — опинилась в обіймах і не заперечувала.

Коли відсторонилась, чоловік відкрив рота щоб щось сказати, але замість цього вдихнув повітря і видихнув. Я схилила голову на бік все ще очікуючи на його слова.

— Я маю щось тобі сказати. Та, можливо, ти вже знаєш? — насупив брови.

— Кажи.

— Справа нарешті зрушилась. Завтра потрібно вилітати на Гаваї. Послухай, — він зазирнув у самі очі, — Я шукав спосіб все оформити. Та я не хочу його спадщини. Я не заслуговую на це. Юристи одразу переоформлять все на Ясю. Вона була його коханою. Я впевнений, що він збирався одружитися на ній. 

— Що? Одружитися? — тепер я шукала щось в його очах.

Поглядом знайшла Ясю. Вона була далеко і не могла нас чути.

— Не знаю чому Мартін заповів усе мені. Здається, він зробив це ще до неї. Та все має бути справедливо. 

— Чому ти не зателефонував мені? — мій голос тремтів.

— Я телефонував. Перевір. 

Мої руки потягнулись до сумки, де був захований мій смартфон. Поки розблоковувала екран, пригадала, що сама увімкнула режим “не турбувати”, коли йшла на сеанс до Маї. Справді, одразу як я вимкнула цей режим, висвітились кілька пропущених дзвінків.

— Дійсно. Вибач.

— Не вибачайся. Він взяв мене за руки. Я не хотів нічого казати, поки би не дізнався що це можливо. Я і Ясі нічого не казав. Не хотів давати марну надію. А тепер, коли юристи врешті дійшли згоди як це зробити…

— Просто після всієї цієї історії між вами…

Я знову розвернулась до подруги. Вона чекала від мене знак, що можна підійти, але я ще не поспішала його давати.

— Що? Що таке? 

— Просто я знову подумала, що щось не так..

— Знаєш, що? Поїхали з нами. Поїхали втрьох.

— Поїхати, — сказала, затинаючись, — з вами на Гаваї?

— Так. Чому ні? Це буде невеличка відпустка. 

— Я не так вже й багато працюю, щоб мені відпустку дали.

— Візьми за свій рахунок, — промовив, наче це щось зовсім звичне.

— Я не знаю. Почекай. Щось це надто швидко. Треба подумати.

— Немає часу думати. Завтра виліт, — його долоні лягли мені на обличчя.

— Завтра, коли саме? 

— О шістнадцятій. 

Я розвернулась до Ясі і Мак забрав руки. Кинувши їй один довгий погляд, вона зрозуміла що потрібно підійти. За мить дівчина стояла біля нас.

Легка усмішка проявилась на мить і одразу зникла. 

— Він запрошує мене з вами на Гаваї.

— Це ж чудово. Нумо, — усмішка повернулась.

— Я не хочу брати відпустку. Ще й за свій рахунок.

— Люба, — видихнула вона. — Я буду рада якщо ти поїдеш. А якщо не поїдеш то можеш не хвилюватися. Я й сама не знала про наміри Мака поділитися спадщиною Мартіна.

— Він би цього хотів, — втрутився хлопець.

— Але чому не зробив? Ти впевнений? — її очі сяйнули в напівтемряві.

— Як я вже казав по телефону, я хочу це зробити. Я надто добре знав його. Мартін точно б хотів залишити все тобі. Ти була найріднішою для нього.

Яся опустила погляд і на очах виступила волога.

— Їдьте обидвоє, — сказала я. — Це поїздка у справах. 

— Ти впевнена? — прозвучало від Мака.

— Так. Тим більше, що я не можу нікуди полетіти. Бо мій паспорт в Лізи.

Очі Мака округлились в подиві.

— Що? Чому?

— Вона взяла щоб зробити копію і так і не віддала.

— Чому ти мовчала? Ми досі мали це виправити.

— Я вже й забула про це. Навіть в госпіталі їм вистачило мого дозволу на роботу.

— Водій уже чекає мене, — Яся вказала в сторону, де дівчата уже сідали в авто.

— Добре, біжи, — я обійняла її на прощання.

— Я зателефоную. Будь готовою. Заберу тебе завтра, — кинув їй Мак, коли вона вже задкувала. 

Трансфер поїхав і ми з Макуа теж сіли на нашого залізного коня і вирушили додому. Він відвіз мене до моєї вілли і залишився на ніч.  

Я впевнена, що зможу кілька днів без свого хлопця і найкращої подруги. Які будуть разом, далеко від мене, на іншому континенті. О, боже, чому я не погодилась летіти з ними?