27. Це завжди про нас самих

Не знаю чи це випадковість, та коли я сиділа під кабінетом Маї і чекала свою годину, мені зателефонувала Аліна. Саме тут ми познайомилися і я навіть згадувала про це, розглядаючи малюнки на стіні. І ось вона запитує як в мене справи. Через ці всі клопоти ми стали менше спілкуватися, лише зрідка по телефону. Я була рада, що вона мене не забуває. Саме вона допомогла мені з житлом, і хоч це її робота, та не взяла з мене ні копійки. Мені навіть було трохи соромно, бо помирившись з Маком і Ясею, я трохи забула про Аліну. Та я назавжди буду їй вдячна за допомогу і за чудові практики, на які ми з нею ходили. 

Я швидко попрощалась з нею, коли почула, що двері відчиняються. Звідти вийшов чоловік середніх років, а я зайшла всередину.

— Заходь, Соне. — Мая сиділа на подушках посеред кімнати, спершись на лікоть.

— Привіт, як справи? — я підійшла і сіла біля неї.

Вона вмить стала на коліна і легким порухом пальців опустила мене на подушки. Я не пручалась і моя голова опинилась на м'якій шовковій наволочці смарагдового кольору.

— Заплющ очі, — прошепотіла, — Зроби глибокий вдих і повільний видих.

Не знаю як це працює, та її слова подіяли на мене якось … гіпнотично.

Я немов би поринула в легкий сон.

— Що привело тебе до мене цього разу? — ніжний голос лунав десь наді мною. 

— Я бачила дивний сон. Алана… Це дівчина з роботи, яка завжди дуже зазнавалась, корчила з себе головну, вона плакала в куточку. А коли я побачила її на роботі, вона була іншою. Вона ніби опустилась на землю зі свого королівського п'єдесталу.

— Може твоя підсвідомість хоче тобі щось сказати?

— Про Алану? Чи про мене? 

— Це завжди більше про нас самих. Але проявляється через інших. 

— Може я побачила її справжню сутність.

— Яку? — послідувало запитання, а жінка тим часом торкалась моєї долоні.

— Що вона насправді не королева.

— Тебе турбує, що вона…

— Я просто завжди її остерігалась, а коли я побачила як вона плаче, то ніби зрозуміла її вразливість…

— Всі ми вразливі, — Мая торкнулась іншої моєї руки.

— Так. Моя проблема, що я вірила в її цей образ. Та за цим ховається звичайна людина. 

Ми говорили ще, та спогади про решту розмови вивітрились, як дим розвіється в повітрі.

Потім я повернулась до реальності і піднявшись, повільно розплющила очі.

— Хочеш про ще щось поговорити? — її мудрі очі, з легкими зморшками навколо, пильно вивчали мене.

— Я переїжджаю до свого хлопця, — промовила, вільно вмостившись на подушках.

— Вітаю, — ледь усміхнулась.

— Але не знаю чи не зарано. А ще мені болить за Ясю. 

— Яся гарно справляється, я б не хвилювалась за неї, — вона знову взяла обидві мої долоні.

— Не можу не хвилюватися. — Зітхнула. — І за неї і за Мака. Мене не полишає відчуття, що між ними щось незавершене.

— Вони дорослі люди, це їхня відповідальність, чи не так?

— Мабуть, — говорила, та не була впевнена.

Тоді хвилину помовчала, розмірковуючи.

— Може це не правильно обговорювати інших людей. Та якщо ви порадили їм поговорити і все з'ясувати, може я можу їм в цьому допомогти? Схоже вони не збираються говорити…

— Як я вже й казала, це завжди про нас самих, навіть якщо проявляється через інших. Подумай про те, про що це все для тебе. Чому ти хочеш це зробити? 

Здається, я розуміла, про що вона, та за мить знову поринула в роздуми і це розуміння розвіялося.

— Я радила Ясі виразити свої почуття, — продовжила Мая. — Це можна зробити по різному. Написати листа, наприклад. Відправляти необов'язково. Та Яся обрала поговорити з ним.

— Дякую.

Мені знадобиться, мабуть, кілька днів, щоб осмислити все, що відбулось на цьому сеансі. 

Я попрямувала до виходу. Біля дверей стояла коробочка, куди я засунула кілька купюр. Мая не мала тарифу, кожен сам вирішував скільки дати. Тепер, коли в мене вже є зарплата, я не пожаліла їй. Розмови з нею завжди мені допомагали і наштовхували на цікаві ідеї і нові розуміння. Вона справді робить гарну справу, особливо для тих, в кого проблеми набагато серйозніші ніж в мене.

На таксі я приїхала на роботу. Трохи запізнилась, тому поспіхом готувалась до зміни. Ясі в гримерній не було, але ми перетнулися в залі.

— Привіт. Я маю дещо тобі сказати. 

Вона поклала руки на мої передпліччя.

— Що сталося? — запитала схвильовано.

— Я завтра вилітаю на Гаваї.

— Що?

— Разом з Маком.