26. Знову їду

Я збиралася на роботу, коли прийшов Мак, щоб відвезти мене. Зранку в нього були заняття з туристами. 

— Ти готова? — запитав, цілуючи в щоку.

— Майже.

Я взяла щітку для волосся і сіла біля дзеркала.

— Навіщо тобі їхати на Гаваї? — запитала, проводячи щіткою від коренів до кінчиків.

— Це пов'язано з Мартіном. З його спадщиною. 

Я припинила чесати волосся і пильно глянула на нього.

— Я не говорив раніше, бо ти ще не знала всієї ситуації, — пояснив чоловік.

— Тобто, минулого разу ти теж їздив у цій справі? — хотіла впевнетись, що все правильно розумію.

— Так, — кивнув. Він схрестив руки на грудях і сперся об дверну рамку. Очевидно, очікування його непокоїло. А я, замість того щоб продовжити збиратись, хотіла щось прояснити в своїй голові. 

— Але в чому складнощі? — знову спитала я.

— Виникли деякі проблеми з документами. Адже ж його тіло так і не знайшли..

— О, боже…

— Ти готова? — запитав, підійшовши ближче.

Не знаю чи він справді квапився чи хотів перевести тему. Я поклала щітку і ще раз глянувши на себе в дзеркало, встала і попрямувала до виходу.

— А чому ти цим займаєшся? А його батьки…

— Він сирота, — перебив мене Мак. — Я був його найближчим другом. Він все заповів мені.

Я закрила двері на ключ і вздовж басейну ми йшли до виходу.

— А чому не Ясі? — здивувалась я.

Якщо вони були такими закоханими, то чому не їй, а другу. Хоч і найкращому, та все ж кохана мала б бути більш близькою людиною.

— Не знаю. Може тому, що заповіт він написав ще до неї. 

— Зажди, — я взялась одягати шолом, а чоловік вже за звичкою допомагав з застібками. — Чому він написав заповіт? Це для мене трохи дивно, коли молоді люди пишуть заповіт. Чи може це лише в Україні так? Як у вас прийнято?

Я дивилась на нього крізь віконечко шолома. Схоже він замислився, бо мовчав, поки одягав свій шолом.

— Не знаю. Я не писав заповіту. Все дістанеться батькам, якщо не одружусь і не народжу дітей. — На останніх словах він усміхнувся.

Було мило почути від нього це. Він думає про дітей і про одруження. Але мені все ще було цікаво про Мартіна. 

Я більше не розпитувала, бо вже був час їхати. 

Вздовж рисових полів і вузьких вуличок ми їхали і швидко дістались клубу. Попри те, що здавалось, запізнимося, ми приїхали завчасно.

Схоже Мака не хвилювало те що й мене, бо він звернувся до мене:

— То ти переїдеш до мене? — запитав, поклавши руку на талію.

— Давай післязавтра. Якраз вихідний. А завтра перед роботою хочу в одне місце сходити.

— Тебе треба завести? — запитав, проводячи пальцями по волоссю.

— Ні, я сама. Займись туристами. Може ми після того, як перевеземо мої речі, поїдемо до океану? 

— Хочеш поплавати? — запитав здивовано.

— Хочу посерфети. 

На його обличчі розпливлась широка усмішка. Йому сподобалась моя ідея. Це добре. Я давно про це думала.

— А як твоя нога? — глянув униз.

— Я вже й забула про неї.

— Добре. Тоді гарного дня. Ввечері заберу.

Він наблизився для короткого і дуже ніжного поцілунку. Але мені цього було мало і я знову припала до його губ вже на довше.

В гримерній зустріла Ясю. Вона зраділа і кинулась в обійми.

— Як справи? — запитала, продовжуючи наносити грим.

— Все добре, — я вмостилась за сусіднім столиком. — У нас все ще разом вихідні? 

— Здається.

Дівчина наносила румяну. А я лише почала з основи під макіяж. Від такого гриму шкіра швидко стане не найкращої якості. Тому треба ретельно готувати обличчя до макіяжу, а потім добре все змивати і зволожувати. Без гриму зовсім не годиться, бо світло софітів робить обличчя дуже блідим. Тож доводиться гримеруватися, ще й товстим шаром.

— Тоді, чи не хочеш ти поїхати зі мною до океану?

— Залюбки, — погодилась одразу.

Серед інших дівчат, я ніде не бачила Алани. А потім зрозуміла, що в неї вихідний. 

Робоча зміна для мене промайнула дуже швидко. Побачившись на кілька хвилин з Лізою, дізналася, що з наступного тижня виступатиму з номером. Я безмежно цьому раділа. Через клопоти з лікарняним, вже й не знала, коли зможу отримувати нормальні гроші. 

Мак чомусь запізнювався. Дівчата вже поїхали трансфером. Я крутилась біля виходу, поглядаючи на охоронця, який уже дратувався, але чекав, щоб переконатися, що я поїду в безпеці. Тепер вони дійсно слідкували за кожною дівчиною, але схоже не були цьому дуже раді. Почула шум мотоцикла. 

***

Проснулись ми одночасно. Мак мав їхати давати уроки, а я до Маї. Тому будильники заведені на восьму годину залунали разом.

— Доброго ранку, — мовила, вимикаючи свій і бачила як він робить теж зі своїм.

— Доброго ранку, може нікуди не підемо? — запропонував. 

— А що будемо робити? — запитала, наче не розуміла на що він натякає.

— Щось придумаємо, — ніжно обійняв мене.

— Вибач, я назначила зустріч, не хотілось би переносити.

— Так, в мене теж люди.

— Ти вже знаєш коли їдеш?

Я досягала з шафи потрібний одяг. Мак потягувався, ставши біля вікна, і мало не діставав руками до стелі. Оце так він високий. 

— Скоро. Сподіваюсь що все буде добре і я лише оформлю всю спадщину на себе і зможу скоро повернутися. Але не впевнений що не затримаюсь.

Мак розглядався по кімнаті, шукаючи свій одяг. Він ночував в мене і деякі його речі були тут. Та для них навіть місця не було, тому вони лежали повсюди. На кріслі, в шафі, на тумбочці.

Я розуміла як йому незручно, та він не скаржився. Вже скоро я переїду до нього. Та чи не надто поспішно я прийняла таке рішення?