25. Знову в стрій

Я знала, що колись все таки прийдеться йти на роботу. Мої травми були не смертельні, тож доведеться робити те, заради чого я приїхала на цей острів. Я привіталась до дівчат в гримерній. Декотрі зраділи побачивши мене. Азіатки навіть обійняли. Я запевнила, що зі мною все добре. Історія з переслідуванням сильно їх збентежила. А особливо Лізу. Я вже відчиняла двері, коли вона підійшла до мене.

— Соне, в тебе все добре? — її очі були такими стривоженими.

— Так, — кивнула.

— Я не знаю, як таке могло статися. Ми дещо змінили в системі охорони. — Вона дещо розслабилась. — Тепер охоронці будуть контролювати щоб ви сіли в авто. На жаль, керівництво відхилило мою ідеї, щоб заборонити жити окремо. — Ліза закотила очі. — Але я все ж рекомендую тобі повернутися до нашої вілли.

— Я подумаю, — сказала їй, справді маючи це на увазі.

— Добре. Тоді до роботи.

Вона витягла з кишені свій телефон і взялася комусь телефонувати. Наостанок, коли я вже йшла, на її лиці з'явилася усмішка. Таке траплялось дуже рідко. Я теж усміхнулась їй і побігла в зал. 

На жаль, моя відсутність змусила всіх поміняти розклад виступів, тому цілий тиждень я не виступатиму з номером. Але може це і на краще бо я зможу трохи відновити сили, танцюючи в нішах. 

Коли я йшла до свого робочого місця на сьогодні, перетнулась з Аланою. Вона якось дивно поглянула на мене. А тоді опустила погляд. Я чекала від неї якихось гострих фраз як і завжди. Та вона мовчки пройшла повз. Але дивно було ще й те, що не з високо задертим носом, а навпаки опущеним. 

Заграла музика і я викарабкалась на підвищення, де і була моя ніша.

Відвідувачів було небагато і ніхто не надокучав. Краєм ока, в протилежному кінці клубу, я бачила Ясю. Вона як і завжди була неймовірною. Її рухи були плавними і звабливими. В неї є чого повчитися. 

Коли я втомлена вийшла з клубу, на мене чекав Мак. Він стояв біля мотоцикла тримаючи у руках мій срібний шолом з вушками. Інший, той що його, висів на кермі. 

Я підійшла до нього і одразу просто притулилась головою до його плеча. Сьогодні я відчувала сильну втому і була дуже сонною. За час мого лікарняного я вже звикла до нормального графіку, коли лягаєш найпізніше опівночі. Тепер знову звикати до нічного життя і сну вдень. 

— Моя пташечко, ти втомилась? — прошепотів на вушко.

— Так, — промовила тихо.

— Тоді я відвезу тебе додому. 

Я забрала голову з його грудей і обернулась до клубу. Я знала, що ще не попрощалась з Ясею. Вона стояла там серед юрби дівчат. Коли вона поглянула на мене, я махнула їй рукою. Вона усміхнулась, а тоді попрямувала до нас.

— Привіт, — сказала вона, дивлячись то на мене, то на Макуа.

— Привіт, — мовив Мак.

— Ми поїдемо. Просто хотіла попрощатись. 

— Гаразд. Завтра побачимось на роботі. — Яся ворохнула рукою якось невпевнено, але все ж підійшла щоб обійняти мене.

— До завтра. Усе, біжи, водій приїхав.

— Знаєш, — сказала до Мака, коли подруга вже пішла і сідала в автівку, — Я вірю їй і вірю тобі. Ви двоє просто неймовірні люди. Я щаслива, що ви з'явилися у моєму житті.

Мак слухав мене, а на лиці у нього поволі здіймалась широка усмішка. Зрештою він розтулив губи, показуючи свої білі зуби.

— Ти й не уявляєш, — сказав чоловік, взявши мене за руку, — наскільки я щасливий, що зустрів тебе.

— Невже мені потрібно було подолати такий шлях, пів світу, щоб зустріти людину, з якою мені так добре, — сказала я, дивлячись йому в очі.

— Я хочу, щоб ти переїхала до мене. — повідомив неочікувано.

— Я подумаю.

Я взяла з його рук свій шолом і взялась закладати його на голову. Мак почав допомагати з застібками.

— Не думай, а просто їдемо за твоїми речами. 

Він широко усміхнувся. Я зітхнула.

— Не сьогодні.

Ми швидко дістались моєї вілли. Я знову попросила його залишитись. Може він має рацію? Може буде краще якщо я переберуся до нього?

В клубі тихо грала ритмічна музика. Я повільно йшла повз порожні столики і почула схлипування. Воно долинало з кутка, збоку сцени. Коли я підійшла ближче то побачила Алану, яка сиділа на своїх зігнутих ногах і тихо плакала.

— Що сталося? — присіла біля неї.

— Навіщо ти це зробила? — казала крізь сльози дівчина.

— Що я зробила? — не розуміла.

Губи дівчини заворушились, та звуку не було. Мене заболіла шия і я повернулась. Побачила Мака, який поклав свою важку руку мені на шию. Я повернула її на місце — на свою талію. Він сонно притис мене до себе, щось плямкаючи і облизуючи губи. Мене це сильно розсмішило, але я стрималась, щоб не зареготати голосно. Не хотілося його розбудити. Я теж ще була сонною, тому знову заснула. 

Коли прокинулась вдруге і розплющила очі, наткнулась поглядом на обличчя Мака. Він дивився на мене і усміхнувся.

— Ти що, дивився як я сплю? — запитала ледь хриплим голосом.

— Я готовий дивитися як ти спиш, поки ти не прокинешся, а потім чекати поки ти заснеш, щоб знову дивитися як ти спиш.

— Здається мені, що ти не виспишся, якщо так робитимеш. 

Я повернулась і потягнулася на все ліжко, позіхаючи. А тоді прикрила рот, задумавшись чи це ввічливо.

— Ти дуже мила зранку, — сказав, знову притулившись до мене.

— Ти теж. Я прокидалась раніше. Ти облизувався уві сні. Боже, — раптом згадала, — мені такий дивний сон снився.

— Який?

— Неважливо. Ти голодний? 

Я запустила руку в його волосся.

— Я маю дещо тобі сказати. Вчора ми були надто втомлені. 

Я приготувалась уважно його слухати.

— Може таке бути, що мені знову доведеться поїхати на Гаваї. Цього разу на довше.

— На скільки? 

— На місяць. 

— Я так не хочу знову з тобою розлучатися, — говорила я щиро.

— І я не хочу. — Поцілував мене в чоло.

— А коли ти їдеш?

— Думаю, через тиждень.