22. Сторонній спостерігач

Я дуже повільно і обережно злізла з мотоцикла Мака. Поділ сукні ковзнув по перев’язаній нозі, повністю її закривши. Інша ж нога навпаки була майже повністю оголена, завдяки довгій розпорці. Я навмисно обрала таку довжину, щоб приховати бинти.

Здійнявши голову, я побачила вивіску “Королівство Тропіків”, що сяяла зеленим неоновим світлом. Чомусь саме зараз згадала, як вперше сюди приїхала. Тоді, попри втому, все здавалось таким новим, цікавим. Тепер все це дуже звичне для мене.

Шум мотора вщух, натомість з'явився галас притаманний для нічного клубу. Як завжди багато людей було біля входу. Можливо хтось на когось чекав, а може вийшли подихати свіжим нічним повітрям. Я, мабуть, якби не робота, взагалі не ходила б в такі заклади. Та може я так думаю, лише тому, що працюю тут. 

Якби там не було, прийшла я сюди, і притягнула з собою Мака не просто заради розваги. Мені було цікаво побачити клуб іншими очима. Очима відвідувачів. Я не знала, чи було заборонено відвідувати “Королівство” в неробочий час чи ні. Та все ж вирішила не привертати до себе уваги.

— Ти думаєш тебе не впізнають в тій хустині і в окулярах? — запитав Мак, закріплюючи наші шоломи на байку.

— Я сподіваюся на це. Принаймні деякий час, — відповіла, озираючись довкола.

— Ходімо. — Взяв мене за руку. 

В повільному темпі ми пішли до входу.

— Я думала, що всі звернуть увагу на тебе, так як ти у нас знаменитість, і ніхто не помітить мене, — усміхнулась.

— Але якщо вони знають про нас? — Мак здійняв брови докупи.

— Не знаю. Не думаю, що Яся розпатякала. Хоча інші теж знають.

Тим часом Мак заплатив за вхід, поки я ховалась у нього за спиною і ми зайшли всередину.

— Сюди, — потягнула його за руку. — Тут є дуже затишне місце. Ти бачиш всіх, а тебе ніхто.

Макуа поволочився за мною.

— Звідки ти знаєш про це місце? — запитав сідаючи за маленький столик, лише для двох. 

— Я стільки раз тут танцювала. Я роздивилась кожен куточок цього приміщення. І я помітила, що тут тихе місце.

— А ти спостережлива, — сказав, напевно кепкуючи з мене.

Я різко відвернулась і почала копирсатися в своїй сумочці, коли підійшла офіціантка. Не хотіла щоб вона мене впізнала. Окуляри я вже зняла. Носити їх ввечері не дуже доречно, а в приміщенні так взагалі.

— Нам просто апельсиновий фреш. Два. — зробив замовлення.

Його вибір трохи здивував мене, та не офіціантку. Вона кивнула і пішла. Мені алкоголю не можна, бо я ще приймаю ліки, та й не хочеться. А Мак? Він просто солідарний зі мною?

Хай там як, моя увага перейшла на сцену, коли оголосили виступ. Це був Джек-пот, бо була черга Алани. Побачити її виступ з глядацького місця буде дуже цікаво. А можливо і корисно.

Я вловлювала кожен її рух, намагаючись зрозуміти в чому геніальність її виступу. Чому вона така популярна. Костюм в неї справді продуманий до дрібничок. А корона з листя це взагалі щось неймовірне. Як вона взагалі тримається у неї на голові? Мабуть дуже легка. 

На кілька хвилин я забула про те, хто ця дівчина насправді. Забула, що вона тримає в страху весь клуб. Я просто намагалася дивитися як сторонній глядач. У неї дійсно є талант. Хоча кому, як не мені знати, що таланту тут замало. А от багаторічна праця — це те, що дійсно є важливим у цій справі. 

Моя увага опустилась в мої руки, бо Мак їх тримав у мене на колінах, погладжуючи. Тоді я перевела погляд на нього. Він просто сидів, розслаблено і насолоджувався виступом і атмосферою, бо очі ковзали туди-сюди. А може йому було просто скучно? 

Алана закінчила виступ і отримала свої заслужені оплески і овації. Здається я все зрозуміла. Має значення лише все разом: майстерність, зовнішність, костюм, декорації. Хай там як, я теж досягну такого ж успіху, якщо не більшого. Я знаю, що для цього потрібно.

На столі стояло дві склянки з помаранчевою рідиною. Навіть не помітила коли принесли напої. Я зробила кілька ковтків, бо за цей час трохи пересохло в горлі.

Та я відставила склянку, коли побачила, що до нас хтось прямує. В різнокольоровому мерехтінні не одразу впізнала Ясю. А ще вона була у своєму сценічному образі. Тож замість звичної короткостриженої зачіски у неї була розкішна руда шевелюра. Хоч і напевно натуральний та парик. 

— Хотіли сховатись від мене? — запитала голосно, щоб в галасі ми її почули. 

— Звісно, ні, — відповіла я, цілуючи дівчину в щічку. — Зовсім трохи.

Вона сіла біля мене і так, як столик був на двох, ми троє опинились дуже тісно. 

— Як ти почуваєшся? — запитала на вухо.

— Чудово, — відповіла і на знак підтвердження закивала головою.

— Може ми зустрінемось або я приїду до тебе? В мене завтра вихідний, — сказала і подарувала нам свою чарівну усмішку.

— З радістю. Буду рада з тобою зустрітись. Я сумувала, — промовила, стиснувши руку дівчини.

— Ви бачили мій виступ? — запитала енергійно.

— Ні, ми якраз на Алану встигли, — знизала плечима.

— Ех, ну гаразд. І як тобі?

— Вона справді… талановита.

— Не те слово. Та якби ж то і людиною хорошою була. Та я уже змирилась. Можливо, колись я була не краща.

Яся якось опустила погляд, замислившись. Я не вірила, що вона могла бути такою як Алана. Не дивлячись на всю нашу історію, я онаково думала про Ясю, як про дуже добру і милу дівчину. Та може люди справді змінюються. Макуа ж теж був знаменитим, а тепер ловить хвилі з туристами і перестав брати участь у змаганнях. 

До речі, про Макуа. Відколи Яся прийшла я помітила, що між ними якась напруженість. Невже те, що вони так і не з'ясували нічого між собою,  так впливає на Ясю. Не знаю як воно впливає на хлопця, та Яся дійсно дуже цим переймається. Добре, що ми завтра зустрінемось. Я зможу поговорити з нею наодинці і все розпитати. Бо крім того, що маю ще декілька запитань, щоб цілком уже розібратися з усією історією між нами трьома, я ще й хочу допомогти подрузі.