21. Після бурі

— Бо того дня…

Макуа відійшов від мене і поклав долоні на стіл. Я залишилась на місці, не підходила. Можливо йому потрібен простір.

— Того вечора, — продовжив він, —  Мартін хотів піти посерфити. А я відмовив йому. Хоч він і просив. А я… я ж знав, що він погано плаває, а на дошці тримається ще гірше. Я залишився з іншими, ми грали в карти. А потім я зрозумів, що Мартіна ніде немає. Коли ми підійшли ближче до води, побачили його дошку. Ми всі кинулись туди, та його ніде не було. Наш знайомий бачив зворотну течію. І ми зрозуміли, що він потрапив туди, так само як ти. 

Поки він розповідав я повільно наближалась. Я дуже хотіла підтримати його. 

— Але було пізно, — вигукнув Мак і вдарив кулаками по столу.

Тоді я швидко обняла його ззаду і міцно притиснулась. Мої долоні здіймались разом з його грудьми, а потім на них зверху лягли його гарячі руки. 

— Якби ж я був там. Я б врятував його. Як тебе.

Після цих слів він повернувся до мене. Моє лице було в його долонях, а пальці ковзали по щоках.

Тут я ще раз подумки пересвідчилась, що я таки щасливиця. Він зміг урятувати хоча б мене.

Від спеки деякі пасма його вигорівшого на сонці волосся хаотично прилипли до чола. В очах відбивалося світло від вікна. Кутики його губ ледь ворохнулись, коли він пристально дивився мені в очі. А тоді я помітила, як його погляд опустився на мої губи.

— Я такий радий, що з тобою все добре, — проказав пошепки.

Він ще більше наблизився. Я відчула його солодкий аромат. Його дихання лоскотало мій ніс. Я застигла в очікуванні. Хоч голос розуму звіддаля щось нашіптував. Та я не слухала його. 

Макуа усміхнувся. Я розпливлась від цієї усмішки і його ямочок. Потім його погляд став якимось трохи серйозним і він мене поцілував. Якби солодко мені не було, це тривало лише одну коротку мить. 

Я відсторонилась, опустивши погляд.

— Вибач, — мовила тихо. 

— Що? — глянув, схиливши голову на бік.

— Я ще не … Я в будь якому разі дуже рада що ти тут. Що ти допомагаєш мені. Та я хочу розібратися у всьому.

— Ти ще не розібралась? 

Чоловік пройшов біля мене і сів на ліжко. Навіть не так. Він завалився на ліжко, залишивши лише ноги звисати до підлоги.

— Ні, — відповіла з запізненням.

— Що ще ти хочеш знати? — запитав, оглядаючи мою стелю.

— Чому Яся винила себе? 

Я підійшла ближче і схрестила руки на грудях. Він на мить окинув мене оком, а тоді знову поглянув на стелю.

— Може ти краще в неї спитаєш?

— Добре, тоді по-іншому запитаю. Чому ти її звинувачував? Ти ж кажеш, що ви сварились через це.

— Ми всі приїхали на пляж того вечора. Наша велика компанія. Мартін і Яся одразу кудись пішли. Попри те, що ми домовлялися бути всі разом. Та через хвилину повернувся Мартін. Поки ми грали в карти з хлопцями, я одним оком віддалено бачив як вони свартяться. Яся махала руками, викрикувала, Мартін теж активно жестикулював. А тоді він через їхню сварку захотів посерфити.

— Чому ніхто інший з ним не пішов? — Дивилась на нього лежачого, зверху вниз.

— Бо ми цілий день серфили, і хотіли ввечері розслабитись, зробити щось інше. А Мартін навпаки. В день займався своїми справами, а ввечері до нас приєднався. 

— Я думала у вашій компанії усі займаються серфінгом. А ти кажеш, що Мартін був не… не зовсім вправним.

— Ти маєш рацію. Практично всі серфери. Я про це не думав. Я навіть не пригадаю, як ми всі почали дружити.

— Та пригадаєш, якщо захочеш…

— Можливо.

— Ти більше не маєш справ сьогодні?

Я лягла поруч з ним. Але на достатній відстані, щоб ніякі наші частини тіла не торкались.

Моя стеля справді цікава. Вона біла, але вздовж простягаються кілька дерев'яних балок. 

— Я відмінив всі свої справи на цей тиждень. 

Я побачила боковим зором, що він повернув до мене голову.

— Дякую, що возишся зі мною, — тепер і я свою голову повернула до нього.

— Соню, мені не важко і навіть приємно тобі допомагати. І ввечері я піду. Хіба що, ти передумаєш.

Його мізинчик тихо підповз до мого і я ледь здригнулась, коли відчула це.

— І взагалі, — продовжив, — ти можеш пожити у мене. Там зручніше. Більше місця.

— Ні, мені тут добре. Та й я уже заплатила за місяць.

— Як хочеш. Але моя пропозиція залишається в силі.

— Добре, — кивнула.

Тим часом його палець став більш наполегливим і штрикав мого, напрошуючись. Я здалась і вклала свої пальці в його долоню. Він міцно їх стис. 

— Соню, ти для мене дуже дорога, — сказав, розвернувши тепер ще й весь корпус.

— Гадаю час обідати, — мовила і вмить відпустила його руку і здійнялась на ноги.

— Тоді ходімо на кухню.

***

Від лікаря ми поверталися в чудовому настрої. Біля вілли перетнулися з Даріо.

— Привіт друзі, як справи? — потис Маку руку і кивнув мені.

— Чудово, — мовили з Маком одночасно, а тоді переглянулись.

— Ви такі кумедні. Я вирішив трохи розважитись. Ми з друзями їдемо в ліс мавп.

— Будь обережним, — Мак похлопав мого сусіда по плечу. — Міцно тримай свої речі, телефон, гроші.

— Дякую, за попередження. — сказав Даріо і зник за хвірткою.

Ми пройшлись вдзовж басейну, оминули кухню і потрапили до моєї кімнати. 

Мак взявся розпаковувати покупки, що ми зробили по дорозі додому, а я налила собі води. Дорога трохи втомила мене.

— Я теж хочу в ліс мавп, — промовила.

— Там треба багато гуляти, чи зможеш? — сказав, закриваючи холодильник.

— Звісно, — мовила, зробивши омріяний ковток. — Може сьогодні ввечері?

— Краще не йти туди ввечері.

Мак підійшов до мене.

— Але я дуже хочу кудись піти… І я знаю куди ми підемо, — сказала, вдоволено посміхаючись.

— Куди ж? — Мак присів на ліжко і торкнувся пов'язки на моїй нозі.

— Мені справді вже не так болить. Скоро зможу танцювати.