20. Буря

За вікном відбувалося щось неймовірне. Гілки шалено стукали в шибку. Вітер висвистував, а дощ лив як з відра. На мить, мені здалось, що будинок може не витримати. Та я швидко заспокоїлась. Непевно на острові часто таке буває, тому не варто хвилюватися. Але негода однаково навіювала сум. Тому я була рада, що зараз вдома не сама. Хоча мені ще було потрібно вияснити все до кінця з Ясею і Маком, та дещо вже прояснилось.

Буря тривала вже двадцять хвилин і навіть натяку на її закінчення не було. Через стіни прорвався холод. Вийти в кухню, щоб зробити чай ми не могли, тому я вирішила всім налити води. Я мовчки підійшла до великого бутля і піднявши його з підлоги, поставила на стіл. Тоді з нижньої полиці взяла три склянки і налила туди води.

— Як ти почуваєшся? — запитала Яся, коли я поставила біля неї стакан.

Другий простягнула Маку, а свій тримала в руках.

— Вже краще, — мовила сівши знову на край ліжка.

— Я приходила до тебе, але ти спала.

— Ти приходила? — здивувалась.

— Так, як тільки дізналась, але Мак не дозволив тебе будити. А потім від Лізи дізналась, що тебе виписують. 

— Чому ти не сказав мені? — глянула на чоловіка.

— Вибач, ти тоді так багато спала, а потім я просто забув.

— Ну нехай, — сказала зробивши ковток, — Тож, я все не так зрозуміла?

— В цьому мабуть є наша провина, — проказав винувато.

— Більше моя, — озвалась Яся. 

— Мені справді дуже шкода, що таке сталось з вашим… — глянула на Мака, — Твоїм другом. І твоїм коханим, — перевела погляд на дівчину.

Її, як завжди прекрасне обличчя здавалося дуже сумним. Мабуть, ця розмова пробудила в неї болючі спогади.

— Я, — сказала вона, — уже прийняла це. Тепер я живу далі.

— Це тому ти ходила до Маї? 

— Так. Вона дуже мені допомогла втамувати біль. Тепер я не тільки живу далі. Я ще й по іншому живу. Моє життя змінилось. Мої цінності тепер інші. Тепер у мене все по іншому. Ніж було до. До цієї … історії. — Вона заплющила очі на останніх словах.

— Моє життя теж стало геть іншим. — озвався Макуа.

Моя склянка стала порожня. Я намагалась випити останні краплі, та вони надто довго стікали донизу.

Ми всі здригнулись, коли по шибці сильно вдарила гілка. Здається, вона відірвалась і застрягла біля мого вікна.

Я вмить попрямувала туди. Хотіла відкинути гілку, яка через вітер почала сильно і надокучливо стукати.

— Не треба, — схопив мою руку Мак, коли я майже торкнулась ручки.

І як він так швидко здійнявся на ноги? 

— Це заважає, — сказала роздратовано.

Я глянула на його руку, що обхопила мої пальці. Він відпустив.

— Не треба відкривати вікно.

Тут ще одна гілка залетіла в скло і я злякалась. Надворі ще дужче засвистало. Через вікно не було видно нічого, окрім води і двох гілок, що наввипередки одна одній стукотіли по шибці. 

— Мені страшно, — мовила до хлопця, що все ще стояв поблизу.

— Ходімо, — приобняв мене за плече, — відійдемо від вікна.

Він завів мене до ліжка і ми сіли. Його рука все ще обіймала мене, і це заспокоювало. Такої негоди я вже й не пам'ятаю. 

Мій погляд зупинився на Ясі. Вона сиділа на дальньому від вікна і тому, що ближче до нас стільці і чомусь усміхалась.

— Я, — сказала вона, — насправді дуже рада за вас. 

Я не знала, що відповісти, бо не знала, що між нами. Те, що я тепер дізналась правду, хоча ще, мабуть, не всю, ще не означає, що ми відновили стосунки. Хоча я не могла заперечувати своїх почуттів до Мака.

— В мене було так багато запитань, — сказала я, — А тепер вони кудись зникли. Коли я дізналась, що за цим стоїть така трагедія. Тобто, — я мимоволі торкнулась руки Мака, що легко зжала моє передпліччя. — Я й не уявляю як важко пережити втрату друга і коханого.

Раптом кімнату поволі заповнило тепле світло і чогось стало бракувати. Шуму дощу. Буря вщухла. 

Яся підійшла до вікна. Обережно заглянула і всміхнулась. 

— Справа не в тому, що я втратила коханого, а у тому що я винила в цьому себе. 

Вона відчинила вікно і обережно відкинула гілля. 

Я пішла щоб допомогти, але вона впоралась і без мене. 

— Ось про що ти говорила, тоді на пляжі, — мовила, коли опинилась впритул до неї.

Я раптом глянула на неї ніби іншими очима. Переді мною стояла та сама Яся. Та, що була моєю подругою. Мене охопило бажання її обійняти і я не стрималась. Вона зробила те саме. Ми простояли так десь пів хвилини. 

Тоді я відсторонилась і озирнулась на Мака. Він сидів на ліжку, випрямивши ноги і схрестив руки на грудях.

— Але що між вами двома такого сталось, що я чомусь опинилась заплутана у ваші таємниці?

Я дивилась то на дівчину, то на хлопця. Ми всі троє просто переглядались, поки Макуа не підійшов до нас.

— Я теж весь той час винив себе, — сказав, взявши мене за руку, — але перед цим винив Славу. Тобто Ясю.

— А я винила його, — вона глянула йому в очі. Вони наче не помічали мене. — Тому, — вона нарешті відірвала свій погляд від нього. — Ми сильно посварилися після того, що сталося. І не могли поговорити, аж поки…

Вона затнулась, а в мене в голові склався черговий пазл. 

— Аж поки, — продовжила замість неї, — Макуа не прийшов у Королівство. Саме тоді ти не вийшла на сцену. І тому твій номер зняли. Червона Русалка. 

— Так, — дівчина опустила очі і відійшла до стільця на якому раніше сиділа. — Я вже давно не та людина, яка тоді сварилась з тобою, — подивилась на Мака.

— Я теж давно вже не такий, — сказав він, міцніше стиснувши мою руку.

Я розуміла, що для них зустрітися один з одним було так само важко, як і мені з ними обома.

— Ми так і не поговорили про все це, — сказала дівчина стягуючи зі спинки стільця свою сумочку.

— А тоді, коли ти знайшов мене біля пральні? Це ж ти йому сказала де я?

— Так, я лише сказала де ти. Я мушу їхати. Шторм закінчився. Робота чекає.

Вона підійшла до мене і поцілувала в щічку. На Мака просто глянула, глибоко вдихнувши і пішла до дверей.