19. Пориви вітру

На порозі стояв Макуа. Телефон, який я тримала у руці перестав дзвонити. Він усміхнувся, показавши мені наповнені паперові пакети. Знову приніс їжу. Ну гаразд, не доведеться нічого готувати. 

— Так і звикнути можна, — мовила, запрошуючи поглядом у дім.

— Я міг би кожного дня приносити тобі сніданки і не тільки.

— Інколи хочеться чогось не з ресторану, — взялась розпаковувати вміст пакетів.

— Я можу і готувати, — сказав присівши на край ліжка.

— Кожен може помити і нарізати фрукти, — видала різко.

На хвилинку запанувала тиша. Я зрозуміла, що в мене не найкращий настрій і я не надто любязна з самого ранку. Чомусь перед очима стояла фотографія Ясі і Мака, ще й цей дзвінок від неї. Я розуміла що сама собі роблю гірше коли затягую з цим всім. Мені потрібно якнайшвидше поговорити з Маком і або пробачити його або прогнати геть з мого будинку і з мого життя.

Поки я роздумувала, дивлячись в одну точку, Мак підійшов до мене і взяв за плечі. Я підняла погляд щоб дивитись у вічі.

— Що ти хочеш щоб я зробив? — ніжно мовив хлопець.

— Я, мабуть, зла бо голодна, — вирвалась і сіла за столик.

— Може ти хочеш кави або чаю, —  видихнув, змирившись що я не готова до розмови.

— Так, я зараз піду на кухню і зроблю.

— Ні, — заперечив, —  ти сиди я сам зроблю. 

— Кухня ліворуч, спільна.

— Добре, я розберусь.

— Мені кави, — мовила, коли він вже виходив з кімнати.

Та все ж таки я вирішила піти за ним, щоб переконатись що він знайде де що лежить. Коли підходила до кухні то зупинилась. Може не варто, він справді розбереться. Почула що він привітався до мого сусіда який робив собі сніданок. Я стояла у кутку, щоб мене не було видно. Блін, тепер ще перед сусідом незручно. Може зайти і пояснити все. Хотіла піти в кімнату, але не втримались від спокуси підслухати їхню розмову.

— Я тебе впізнав, — сказав сусід, — ти Макуа Вілсон — відомий серфер.

— Так, був колись. Я тут в гостях у Соні, вона потрапила в аварію, приглядаю за нею. А ти?

— Я її сусід, Даріо, працюю з дому графічним дизайнером.

— Дуже приємно.

— Взаємно.

— А де у вас лежить кавоварка або турка? 

Почула відкривання дверцят, напевно Даріо дістав щось з того з тумбочки.

— Дякую.

— Бачу тебе на танцівниць тягне. Вибач, мабуть не в свою справу лізу. Просто читав про тебе і танцівницю блондинку.

— Так виходить. Але я насамперед ціную особистість, а вже потім професію.

— Ну так.

От нахабний Даріо, як завжди лізе в особисте життя. Як тільки заїхала, не соромився особисте життя обговорювати. Але за мить я забула про зухвалість сусіда і згадала його слова, сказані до Мака хвилину тому. Танцівниця блондинка? А Мак і не заперечив. Раптом стало якось дуже важко. Вони двоє мали любовні стосунки, а я дозволила себе обманути і дозволяю досі. Неочікувано вийшли сльози і я уже не змогла втриматись, заревіла. Кинулась до кімнати і впала лицем в подушку. Але за мить побігла до ванни. Зараз прийде Мак, я не хочу щоб він бачив як я плачу. 

Вмивала лице холодною водою, а воно і далі було червоним. Від цього ще більше хотілось ревіти. Врешті якось себе заспокоїла і, не зважаючи на рум'яний колір лиця, вийшла в кімнату. Тут зайшов хлопець з підносом, на якому стояла гаряча ароматна кава.

— Я хочу знати, чому ви мене обманювали, — підсунула до себе гарячу кружку.

— Я не хотів тебе обманювати, це вийшло випадково.

— Що? — легенько засміялась, — як це можна випадково когось обманути. 

— По суті, я і не обманював тебе.

— Ну ти вже.. — шаленіла я, але зупинилась.

— Лише один раз, коли приїхав до пральні.

— Тобто? — питала я і нарешті зробила ковток кави.

— Я сказав, що впізнав тебе по сандалях, але це Яся сказала мені де ти, коли я приїхав до вашої вілли.

Я запитально глянула на нього, очікуючи продовження.

— Вона попросила, не казати тобі, що ми знайомі. Я, даремно її послухав.

— А для чого не казати? — не розуміла я.

— Розумієш, Слава хотіла щоб ми розібрались між собою.

— Слава? — не одразу зорієнтувалась.

— Колись її так називали, а потім вона стала Ясею.

— Так от звідки взялась Глорія, це переклад слова “слава”.

— Так, — підтвердив хлопець, все ще не торкаючись кави.

— То по суті, Яся змінила ім'я.

— Після всього, мабуть їй так було легше, — видав Мак.

Тут мені стало дуже цікаво.

— Після чого?

Мак не відповів одразу. Він взяв чашку і зробив кілька ковтків. Спочатку мене це розізлило, бо зупинив розповідь на такому цікавому місці. Але я терпляче очікувала.

— Може, ми краще покличемо Ясю? — неочікувано промовив.

— Навіщо?

— Щоб відповісти тобі на всі питання, бо сам я не все знаю.

— Зачекай, — заплуталась я, — ти що, хочеш щоб ваші версії співпадали?

— Соню, ти не так все розумієш.

— Добре, дзвони Ясі, а поки вона приїде, ти продовжиш розповідь.

— Може краще ти їй подзвониш?

Я взяла телефон і написала їй повідомлення, що готова поговорити і скинула адресу. Вона відписала майже одразу що скоро буде.

— Вона уже в дорозі, може ти продовжиш? Я знаю, що ти був коханням усього її життя.

Мак вирячився на мене, наче, справді здивувався тому що я сказала.

— Вона сама мені сказала, — додала я.

— Як вона могла таке сказати, якщо це не правда?

— Вона хоче повернути тебе будь якою ціною, —  продовжила я.

— Ні, не може бути.

— Може ти погано знаєш свою колишню?

— Зупинись, Соня, — вимовив він і вибіг з кімнати.

Я не знала чи варто бігти за ним. Але не стала, бо в той момент мені подзвонила Аліна.

— Як в тебе справи? — запитала подруга.

— Уже краще, все заживає по трохи.

— Це дуже добре. Я тут була у Маї з подругою, так Мая питала за тебе.

— Що питала?