17. Разом з успіхом

Було багато плюсів у тому, щоб жити окремо: душ ніколи не зайнятий, ніхто не шумить коли ти спиш чи хочеш морально відпочити. А от великим мінусом було те, що мені потрібно самостійно добиратися на роботу і з роботи. Для цього довелось орендувати невеликий скутер. Щоправда водіння мені далось легко, я швидко вписалась в нескінченний трафік острова. Особливо подобалось їхати вночі додому, коли дорога була майже пуста. Як тоді, коли ми мчали поза часом і простором із Маком. Тоді він для мене був прекрасним незнайомцем, який врятував мені життя. Може після цього він відчув, що тепер має владу наді мною, і може гратися моїми почуттями? А до чого тут Яся? 

Весь свій час я тепер приділяла своїй роботі. Вдосконалювала рухи вдома перед дзеркалом, придумала влучний грим, і працювала над костюмом разом з кравчинею. І коли вона нарешті принесла мені готове вбрання до гримерної, я була така щаслива. Сьогодні я зможу виступити. Тоді до мене і зайшла Яся. Непомітно підкралась як злодюжка, коли я не встигла закрити двері після швеї.

— Соню, прошу вислухай мене.

— Я не хочу тебе слухати, — сіла перед дзеркалом, навіть не дивлячись в її сторону.

— Я не хотіла щоб так вийшло, — говорила винувато.

— Вийшло що? 

— Я визнаю, що була не зовсім чесною з тобою, — підійшла ближче до мене.

— Благаю тебе, забирайся звідси і більше ніколи не говори до мене. Я не хочу знати що ви з Маком затіяли. Чому ви вибрали мене, і добре що зайшло не надто далеко. 

На хвилинку я випала з нашої розмови і задумалась. А куди воно могло зайти? І те, що було між нами з Маком біля басейну, чи це означало щось для нього. Байдуже, для мене це нічого не означає тепер.

— Ти все неправильно зрозуміла, — продовжувала Яся.

— Як би там не було, я не хочу більше мати з вами справу. Я, на жаль, змушена тут працювати, але прошу тебе не підходь до мене, бо я не хочу з тобою говорити.

— Ти навіть не даєш мені шансу пояснити все, — вимовила строго, — хіба друзі так роблять?

— Хіба може бути дружба побудована на брехні?

Яся глибоко вдихнула, напевно готуючись до промови, але я її перебила:

— Ні, не потрібно я не хочу нічого чути, це не важливо.

Я встала і розвернулась в сторону дверей. Яся позадкувала і опинилась за порогом моєї гримерної.

— А твої почуття до Мака хіба не важливі? — промовила наостанок, коли я закрила двері перед її носом.

Що це вона меле? Мої почуття до Мака. “Годі”, — зупинила себе. Немає часу на роздуми, скоро виступ. Ось це зараз справді важливо. 

Згодом Яся врешті решт дала мені спокій. Коли таки хотіла щось сказати, я вперто ігнорувала. І вона перестала намагатися. Я старалася ігнорувати не тільки колишню подругу, а й думки про прикру ситуацію. Хотіла відрізати від себе це все, ніби нічого й не було. Здавалося так буде простіше ніж якщо я завжди повертатимусь до цього, аналізуватиму, буду пробувати розібратись. Таке внутрішнє рішення я прийняла побоюючись, що воно неправильне і наслідки мене колись наздоженуть і болюче вдарять.

Тому я відволікалась найперше на роботі. Моя кар'єра пішла вгору. Глядачі полюбили мене і з нетерпінням чекали на мій виступ. Я, можливо, навіть досягла рівня Алани. Вона трималась осторонь і нічого не говрила, лише погляд видавав її неприязнь до мене. Хоча, хто зна можливо вона готує якусь диверсію. А може визнає, що я справді професіонал. Та тим не менш я раділа і своїм успіхам і мовчанням з боку Алани. У мене навіть з'явилися справжні шанувальники, які кожного разу приходили на мій виступ, просили автограф чи зробити спільне фото. Я не відмовляла, але наше спілкування обмежувалось лише любязностями і я швидко забиралась за куліси. Так я робила і на попередній роботі в Україні. Так робили і більшість дівчат, особисті стосунки з фанатами заводили дуже рідко. 

Натомість я подружилась з Аліною. Після того, як вона допомогла вибрати мені будинок, ми почали спілкуватись. Сходили кілька разів на каву, а потім вона запросила мене до своїх друзів. Спочатку я не мала великого бажання кудись ходити, але потім все таки вирішила спробувати. Цього разу я обережніше поставлюсь до дружби.  

Низько вклонилась наче на сцені театру. Насолоджувалась оплесками і тим, що завтра очікуваний вихідний. Бо завтра вечірка, на якій будуть лише дівчата і ми будемо робити різні завдання. Тут на острові такого дуже багато, а Аліна обожнює відвідувати подібні заходи і кличе мене з собою. А мені теж стало подобатись. Стільки всього цікавого існує в цьому світі, а більшість людей з дня на день роблять одне й те саме. Передчуття чогось нового і цікавого прикрашало мої робочі дні, хоча я дуже люблю свою роботу.

Залишилась на кілька хвилин для фото і автографів. Коли мені здалось, що бажаючих уже немає, усміхнулась і на прощання помахала рукою. Та коли вже хотіла йти в гримерну, якийсь чоловік схопив мене за руку. Здалось, що це надто грубо, але може це лише здалося. Я трохи втомилась після виступу.

— Ви така прекрасна, — сказав він.

Мурашки пробігли шкірою. Охоронець кудись подівся і був не в полі мого зору. Я лише усміхнулась у відповідь і боялась забрати руку. Наче, якщо намагатимусь вирватись, він ще дужче стисне запясток. В його погляді було щось лякаюче.

— Ми мусимо з тобою піти кудись, — сказав він і показав свої зуби.

Ледь помітна борідка, широкі плечі і мускули, хоч і на худому тілі. Моя посмішка зникла непомітно, хоча зі всіх сил я намагалася її залишити.

— Добре, — не знаю навіщо я це ляпнула, але подіяло. Він відпустив мою руку.

— Я чекатиму тебе, — пробурмотів, коли я уже розвернулась і побігла в гримерну.

Мені вперше стало справді страшно, але не знаю, чи дійсно є чого боятися, чи мені це лише здалося. Я сиділа перед дзеркалом і тряслась. Може поїхати машиною до дівчат, але ж я там більше не живу. Та ж не будуть вони мене переслідувати. Для чого їм це? Говорила собі і сумнівалась у своїх словах. Треба якнайшвидше добратися додому. Зібралась, взяла речі, шолом і вийшла на вулицю.