16. Коли вода стала прозорою

На таксі я приїхала до кафе у якому повинен був сидіти хлопець. Розплатилась з водієм і повільно крокувала попід вікнами закладу, бо все ще була наче у трансі. Я згадувала як була в кімнаті Мака і як дивились на стіл. Там стояло його фото, де він з другом і ще одне схоже фото, де між ними обома стояла дівчина. Та сама блондинка. Мабуть, це і є славнозвісна Глорія, колишня Мака. 

У вікні біля входу я побачила хлопця. Макуа сидів за столиком, його було дуже добре видно. Він був веселим і сміявся. Що мені спочатку здалось дивним, але я побачила, що він не сам. Спиною до мене сидить якась дівчина у капелюшку з широкою блакитною стрічкою. Хто ж це з ним? І тут дівчина озирнулась. Не може бути. Мабуть це якийсь сон або мені привиділось. Це ж не може бути… Яся. Що вона робить з Маком? О, ні. Раптом свідомість знову занесла мене в кімнату хлопця. І уже цього разу, підійшовши ближче до фото, я розгледіла там не просто блондинку, я чітко побачила Ясю. Тільки таку, якою вона була раніше — із довгим волоссям. Я знову опинилась в реальності. Мак і Яся активно про щось розмовляли. А я застигла як статуя і витріщалася у вікно кафе. 

Таких потужних емоцій я ще ніколи не відчувала. Біль змішаний зі злістю. Та все це змінилось розгубленістю, коли я зустрілась поглядом із Маком, він усе зрозумів. Я швидко зникла з цього місця. Я бігла поміж людей, щоб опинитись подалі. Продиралсь крізь них, наче вони хотіли завадити мені втекти. Я бігла і з ніг мене збивали не так перехожі, як мої думки. Я оминала вулиці і будинки, не хотіла щоб мене наздогнали. Хоча я навіть і не знаю чи хтось намагався. 

У голові була каша із спогадів і здогадів, які виринали наче удар струмом. “Вони знайомі, але вдавали вигляд, що ні. Яся прикидалась моєю подругою, але навіщо? Що у них на меті? Я не розумію.”

Я присіла біля лавки з сувенірами щоб трішки передихнути. “Вона і є ця сама колишня Мака — Глорія”. Балієць з лавки щось мені крикнув, але я не чула і відмахнувшись рукою просто встала і пішла собі далі. 

Уже спокійніше я зайшла у першу кав'ярню, яка зустрілась на моєму шляху. Замовила каву і присіла за віддалений столик.

Навіть не помітила як мені принесли гарячий напій. Спогади в голові виринали один за одним. Розмова з Ясею під зорями — це перше що увірвалось в мої думки. Вона сумна, розказує про своє нещасне кохання:

— Я б зробила все, що завгодно, щоб його повернути, — вимовила з мокрими очима. 

Це ж очевидно — вона говорила про Мака. І вона ладна на все. І навіть використати мене щоб підібратися до нього і повернути його. Саме тому вона так дивно поводилась коли річ стосувалась хлопця. Та й азіатки теж говорили дивні речі, запитували що Яся думає про наш роман. Ці дівчата просто знали, що у них було минуле, тому і запитували таке. Тому Яся не пішла з нами вчитись їздити на скутері. А Алана так і сказала мені, що Яся мені не подруга. Але якщо Мак теж мовчав про все це, тоді він теж затіяв якусь гру. А може вони двоє граються зі мною? Я уже й не знала що думати. Та часу на роздуми немає, час вирушати на роботу.   

Я сиділа в своїй гримерні, закритій на замок. Не хотіла нікого бачити, особливо Ясю. Все чого я хотіла, — це якнайшвидше завершити роботу сьогодні. Я наносила макіяж, коли почула стукіт у двері. На хвилинку здригнулась, але згадала що зачинено. 

— Соня, — почулось глухе крізь двері.

Тоді вона спробувала відчинити, та звісно у неї нічого не вийшло. А я сиділа і мовчала, хотілось кричати на неї. Але я стрималась і просто змовчала. 

— Нам потрібно поговорити, — не полишала спроб дівчина. 

Я підійшла до дверей і стала прислухатись. Почула як вона йде геть. Тоді, почекавши хвилинку, теж вийшла, і одразу в кабінет до Лізи. 

— Можна? — заглянула у прочинені двері.

Ліза активно з кимось розмовляла по телефону, але побачивши мене кивнула, щоб я заходила. Я присіла за столик в очікуванні коли вона завершить розмову. 

Не знаю з ким вона говорила, але те що я почула ще більше збило мене з пантелику.

— Так, ми від завтра повертаємо номер Ясі, — промовляла комусь у трубку менеджерка. Я задумалась, чому ж номер Ясі зняли і як це пов'язано з тим що Яся і Мак зустрічались, а може і досі зустрічаються. І найголовніше як це все пов'язано зі мною.

— Слухаю тебе, — Ліза змусила мене повернутись в реальність.

— Лізо, хочу запитати дещо.

— Ну то питай, — кинула презирливий погляд.

— Коли я приїхала, ти сказала що одна дівчина не вийшла на сцену і я танцювала замість неї. Хто це був?

— Червона Русалка, —  відповіла ледь здивовано, наче я це мала знати.

— А це у нас? 

— Твоя подруга Яся, — відповідала і продовжувала займатись своїми справами у планшеті.

— І тому її номер зняли з програми, бо вона не вийшла коли був її час?

— Саме так, не можна просто так не вийти виступати, без поважної причини. Це тягне за собою тяжкі наслідки. Але Ясі ми зробили поблажку, адже вона дуже давно у нас працює. Тому її не звільнили. 

Я боялась, що якщо буду розпитувати Лізу далі, то вона почне дратуватись і вижене мене з кабінету. Тому я одразу перейшла до питання з яким я сюди і прийшла початково. 

— Чи можу я деякий час пожити окремо?

— Можеш, але кошти за житло тобі не повернуть і добиратися на роботу будеш сама. І ніяких запізнень. І якщо замість роботи сидітимеш у мене в кабінеті і ставитимеш тупі питання то я тобі гарантую, що будуть наслідки, — голос дівчини став жорсткішим.

Глянувши на годинник на стіні, який показував 2 хвилини до початку зміни, я швидко підірвалась і побігла в зал. 

Ясі я не бачила і навіть не дивилась в цю сторону. А коли робота закінчилась я чимдуж побігла в гримерну, зібрала речі і вибігла з клубу. Викликала таксі і поїхала в хостел, який перший трапився в пошуковику і був не надто далеко. 

Вдалось забронювати окрему кімнату зі сніданком. Тому я лежала в повній самоті, чого давно не було, адже я вже звикла жити як у гуртожитку.