15. Квітковий туман

“Де ж він?” — крутилась навязлива думка в моїй голові. Я, наче, боюсь, що він не приїде. Але ж я 5 хвилин тому розмовляла з ним по телефону. Він уже в дорозі. 

Я стояла на вулиці біля супермаркету і чекала Мака. Озиралась на кожен мототранспорт. А їх на Балі чимало. Чому я так нервую, не знаю. Але знаю, що дуже хочу його побачити.

Ось він! Це ж він, так? Вдивлялась в чоловіка на мотоциклі, намагаючись знайти щось знайоме. Він швидко наблизився і зупинився біля мене. Сумнівів більше не було. Це точно він. 

— Привіт, мила, — мовив, коли злазив з байка. 

— Привіт, — я посміхалась і мало не підстрибувала з радості.

— Ти готова? — запитав.

— Так. 

Я сіла на мотоцикл і ми поїхали. Було цікаво, що ж за сюрприз. Та я і без сюрпризу була щаслива. 

Ось ми зупинились біля якихось воріт. І зайшли в чудесний дворик. Як і більшість двориків на острові, завдяки безмежній зелені, що в'ється з кожного кутка. Та ми не зайшли у віллу, а стали її обходити. Мак тримав мене за руку і повільно вів за собою, озираючись, щоб бачити мої емоції. 

І опинившись на задньому дворику, я завмерла. Яка тут краса. Все подвір'я завішане ліхтариками. А невеликий басейн, повністю вкритий квітами і пелюстками, що утворюють узор. Наче квітковий килим на воді. 

Він спостерігав моє захоплення і повільно, пустивши мою руку, пішов ближче до басейну. Я послідувала за ним. Хлопець став спиною до басейну і підняв руки в сторони, наче збирався злітати вгору.

— Ти зі мною? — глянув своїми блакитними очима.

Я мовчки стала поруч з ним, в такій же позі, і взяла його за руку. Мимоволі ми глянули один на одного, а тоді без рахунку стрибнули в басейн. Точніше впали в нього. Потонули в квітковому тумані. 

Я винирнула, поправляючи волосся, в якому заплутались пелюстки.

— Дуже гарно, — сказав хлопець.

— Дякую, — зашарілась.

Невелика мовчанка запала між нами на мить. Такий романтичний момент, ми в теплому басейні, мокрі і щасливі. Логічним продовженням був би поцілунок. Але Мак так дивно дивиться на мене. Може треба самій зробити перший крок?

Я повільно наблизилась ближче до нього і застигла в солодкому очікуванні. Мак мимоволі посміхнувся, а тоді розвернувся і поплив до борта. Це мене спантеличило. Він навмисно? Чи як більшість чоловіків, не розуміє натяків. Може він хоче розійтись? А хіба ми зустрічались? Я стряхнула головою: чому я завжди все ускладнюю. Плаваю собі в басейні з квітами, то чому б не насолоджуватись цим? 

Та Мак, не виліз із басейну, як я думала. Він повернувся до мене з плаваючим підносом, в якому були тістечка кількох видів і дві чашки кави.

— Це так гарно, дякую, — мовила йому і взялась вибирати тістечко.

— Радий, що тобі подобається, ти ж любиш солодощі, чи не так?

— Так, інколи, — дожовувала макаронс, — ну ти ж знаєш де я працюю. Тому, багато не можна, — бралась за наступне тістечко і посміхалась.

Басейн був не надто глибокий. Ми розташувались біля краю і одною рукою тримались за борт, а другою їли і ловили піднос, який час від часу відпливав від нас.

— А ти любиш морепродукти? — запитав Мак.

— Ну їм, але не фанатію. А чого питаєш?

— Хочу знати твої уподобання, смаки.

— Ну, я б з'їла щось таке просте і знайоме. 

— Ти маєш на увазі українську кухню? Що там у вас?

— Борщ і вареники, так. Але ні, як на диво, я зовсім не сумую за українською їжею, — стала згадувати що б такого смачного мені б хотілось скуштувати.

Хлопець уважно дивився, чекаючи на відповідь. Його волосся частково підхосло і світлі пасма закрутились, утворивши милу зачіску.

— Я знаю, — вигукнула я, — круасани.

— Круасани? — перепитав Мак, наче для нього це здалось надто простим.

— Так, я давно їх не їла. Але не такі з супермаркету, а такі що роблять в кафе, з різними начинками.

— Тоді нам з тобою потрібно обов'язково піти на круасани. 

— Гаразд, — з посмішкою промовила я.

Ми ще трохи плавали в басейні, а тоді вирішили прилягти відпочити на лежаки.

— Як твоя поїздка? — запитала я.

— На жаль, не вдалось вирішити усе за один раз. Доведеться поїхати ще. Крім того ще й з собою взяв деякі матеріали.

— Справді? — мене неабияк зацікавило, що за такі справи серйозні у нього.

— Правду кажучи, я міг залишитися там, доки все не вирішу, але я не хотів.

— Чому? — дуже тихо і невпевнено запитала я.

— А ти як думаєш? — повернувся до мене і ніжно посміхнувся.

— Невже хотів мене побачити? — я не хотіла в таке вірити, тим паче озвучувати. Уявляю страшний сон, як він розсміється і скаже що я фантазерка. 

— Так, я дуже скучив за тобою. 

— Я теж за тобою скучила, — відповіла йому.

Мак піднявся з лежака і підійшов до мене, простягнувши руку:

— Ходімо, тут надто пекуче сонце.

Не знаю, що саме так тягнуло мене до нього. Чи це його зовнішність, чи харизма, чи розум. Я ж навіть добре його не знаю. Хіба таке можливо? Я мовчки пішла за ним. Ми обійшли віллу ще трішки і опинились біля чудової альтанки з балдахіном. Там було ліжко з білою постіллю. Я трішки зашарілась. Невже це натяк на новий рівень в наших стосунках. Може сказати що мені уже час і втекти звідси, поки дурниць не наробила.

— Тут ми можемо сховатися від сонця. Я принесу нам чогось холодного випити, а ти …

— Добре, — відповіла невпевнено, — а я поки приляжу.

Постіль пахла свіжістю, я зняла взуття і розмістилась у постелі. Балдахін ледь розвивався на вітрі. Так тут було гарно, сонце не пекло і зараз сюди прийде найчудовіший хлопець. 

А ось і він. Поставив підніс з напоями і примостився поруч. Проте залишаючи між нами комфортну відстань. Ми взялись пити напої, щоб охолодитись. Паралельно хлопець розказував про Гаваї: як там гарно. У мене, навіть, виникло бажання відвідати це прекрасне місце.

Макуа відставив підніс в сторону і приліг уже ближче. Я теж опустила голову на подушку і продовжувала дивитись на нього. Він легким рухом поклав руку на моє плече і ніжно провів. Я дивилась на нього і хотіла розчинитись у цих відчуттях. Будь які думки, що приходили в цей момент, одразу самі і зникали. Були тільки ми і нічого більше.