14. Історія Ясі під зоряну ніч

Танець — це теж медитація. Я заплющила очі і мені здалось, що я на сеансі у Маї. Вона розказує мені про медитацію. Про те, що не треба нічого шукати, нікуди йти. Те, що я так шукаю завжди зі мною. А можливо воно з Макуа, адже це біля нього я відчула цю дивовижну силу. Я уже сумую за ним. Чому ти так мало пишеш, не дзвониш по відеозв'язку? Невже такий зайнятий? А коли приїдеш? 

Надто нестерпні сумні думки. Щоб уникнути їх, я негайно розплющила очі. Люди все ще рухаються під музику. А я на мить зупинилась. Бажання відійти кудись було таким сильним, що я готова була навіть не сказати Ясі. Але на то вона і подруга, що вчасно помітила мій стан. 

Вона взяла мене за руку і повела за собою. За мить ми опинились з іншого боку будинку. Маленька стежка вела вниз, прямо на пляж. Та ніхто і не здогадувався про неї. Наче для особливих випадків була там захована. Наче щойно з'явилася спеціально для нас.

— Ти вдаєш вигляд що все добре, але це не так? — припустила подруга, коли ми йшли вниз.

— Що? — я йшла позаду неї і намагалася з’ясувати до чого вона веде.

— Ти переживаєш через хлопця? 

Поки я думала, як відповісти, ми вже опинились на пляжі і пішли до води. Хотілось щоб хвилі лоскотали ноги і змили тривогу. 

— Так, ти права, це через нього. Я сподівалася, що він частіше дзвонитиме, писатиме. Але я розумію, що він дійсно може бути зайнятий. 

— Так візьми і подзвони йому сама, — порадила Яся.

— Так і зроблю, тільки напевно пізніше, я не знаю яка там різниця у часі.

— Або напиши йому. Тоді він сам зателефонує коли зможе.

Ми йшли по краю океану, відчуваючи прохолодну воду на кісточках. Ми обидві вирішили одягти довгі сукні, тому низ, щоб не намочити, несли у руках, так само як і взуття.

Я запримітила цікаву лавочку, наче зроблену з лози і ми пішли туди. За хвилинку написала і відправила повідомлення Маку. Про те, що хвилююсь і з проханням зателефонувати мені.

На що миттю отримала відповідь. 

— Що там? — запитала Яся, вмощуючись на лавці.

Я вмостилась поруч обійнявши коліна.

— Каже, що зателефонує завтра перед моєю роботою.

— Це чудово, — зраділа подруга.

— Невже я так сильно закохалася, — промовила риторичне запитання в простір.

Але отримала відповідь. 

— Так, люба моя. І це прекрасно, — Яся підняла очі вгору і глянула на перші зорі.

— А ти закохувалася? — поцікавилась у подруги.

— Так, — Яся чомусь опустила очі.

— Можеш не розказувати, якщо не хочеш, — я вловила тривожні ноти у її очах.

Яся знову глянула на зорі, а потім на океан, що бився об берег своєю величчю. Тоді вона загадково посміхнулась і вимовила з деякою напругою:

— Зараз ідеальний час, щоб розказати історію кохання. Навіть якщо трагічну.

— Щось серйозне сталось?  — злякалась я.

Вона проігнорувала моє запитання, наче поринула в спогади настільки, що дістати її звідти можна було лише силою. І вона почала розказувати:

— Колись я закохалась у одного хлопця. Він так само до безтями закохався у мене. Я тоді теж танцівницею була. Мало того, я була зіркою клубу, ще популярнішою ніж Алана зараз. До нас часто приходила одна компанія. Це були дуже популярні хлопці, їм все було по плечу, море по коліна. І ми з ними познайомились, почали разом проводити вільний час. Вечірки, клуби, все що хотілось. Та в один момент мені став цікавий лише один з них. Згодом ми почали проводити час лише вдвох. Часто їздили в безлюдні місця. Досліджували їх. Займались фрідайвінгом. Це коли ти ниряєш без аквалангу, лише на затримці дихання. Ми ходили на вулкан, плавали на сусідні острови. Інколи мені вдавалося взяти кілька додаткових вихідних і ми літали в найближчі цікаві країни. Нам не потрібен був ніхто більше. Нам було достатньо один одного. Тоді мої справи пішли ще більше вгору, інші клуби хотіли мене переманити. Керівництво в Королівстві злякалось і тому мені підвищили зарплату в кілька разів. Він теж займався якимись справами, я не знаю навіть як це назвати. Він щось шукав, купував, продавав, перепродував. Я не вникала і він не надто розказував. Казав лише, що він має справу зі скарбами і з тими хто за ними ганяється. Та й я не наполягала щоб він усе розказував, — раптом Яся замовкла, наче задумалась.

— І що дальше? Де продовження?

— Він зник.     

— Як зник? Він покинув тебе? Що сталось?

— Пробач я не можу, — сльози потекли вниз по красивому обличчю Ясі.

— Ну все, не треба, не розказуй, — я притиснула її до себе.

— Я б зробила все, що завгодно, щоб його повернути, — додала, стримуючи сльози.

— Ти така добра, — сказала я їй, — він пішов, а ти готова його пробачити.

— Не зі своєї вини він пропав, — прошепотіла.

— Ти ж не виниш себе у тому, що він тебе покинув? — здивувалась я. Тому що Яся завжди здавалась мені сильною людиною. Навіть трохи жорсткою. Вона не може себе винити. Це на неї не схоже. Значить я ще погано її знаю.

— Саме я у цьому і винна, — вже майже заспокоїлась, тремтячим, але впевненим голосом відповіла. 

— Ти не винна, — запевнила я її і міцно обійняла.

Недовзі вона заспокоїлась і ми вирішили, що час іти додому.

Засинала я в дуже цікавому настрої. Ясина історія сильно мене вразила. А на танцях було дуже класно. Я справді трохи відволіклась і розслабилась. Тому швидко поринула в міцний сон.

І опинилась як на диво в кімнаті Мака. Все було так само як тоді, коли я була в нього на вечірці. Я наче повернулась у минуле. А де ж Мак? Мабуть, внизу. Я підійшла до дверей, але вони були зачинені. Я розвернулась в пошуках ключа, але його ніде було. Напівтемрява заполонила кімнату. Стіни зі шпалерами у синю смужку тиснули з усіх сторін. Хочу вийти звідси. Я почула як позаду з характерним звуком відкрились штори. Різко розвернулась і побачила неймовірне світло. Таке яскраве, ніби сонце було на відстані кількох кілометрів. Мене одразу засліпило. Я закрила руками обличчя. А коли відкрилась, то уже проснулась. Схоже хтось відкрив штори насправді, а не лише у моєму сні. Потрібно уже прокидатись, бо сьогодні на роботу. Але що за дивний сон? Такий простий і Мака в ньому не було. Жахіття, а не сон.