12. Сніданок

Ми завалилися зі сміхом до вітальні, ледве втримуючи купу паперових пакетів (бо пластикові тут заборонені) з продуктами. От уже постаралися. Та тут не лише на сніданок буде, а ще й на обід і на вечерю, і навіть на кілька днів. Не помітили одразу, що балійки ще досі продовжували наводити порядок.

— Нам ще десь пів години, — повідомила одна з них. 

— Гаразд, — мовив Мак, — кухня уже готова?

— Так, — з усмішкою відповіла жінка.

— Тоді ми почнемо готувати сніданок, а ви продовжуйте і не зважайте на нас.

Мак взяв мене за руку, коли я незграбно посміхалась жінці, і поволік на кухню. Я ще так і не навчилась комунікувати з місцевими жителями. 

Готувати сніданок разом з Маком було дуже весело. Ми замішували тісто на млинці, нарізали фрукти, чавили апельсини на сік. Робили все, що приходило в голову, і на що вистачало продуктів. 

— О, вафельниця, — дістала із тумбочки, коли шукала сковорідку.

— Хочеш вафлі? — здивувався Мак, обличчя якого було вимазане мукою, — а як же твої тонкі млинці?

— Ну добре, нехай будуть млинці, тим паче, що ти ніколи таких не їв. 

— Дуже хочу спробувати, — підійшов ще ближче.

— Тоді, — говорила я дивлячись знизу вверх в його бездонні блакитні очі, — діставай сковорідку. 

— В тебе мука на щоці, — приблизився впритул і провів рукою по лиці, витираючи муку.

— В тебе теж, — промовила я тихо. Було важко не те, що говорити, а й дихати, коли він був так близько, — і не тільки на щоці. 

А тоді він легенько тицьнув пальцем по моєму носі, наче по кнопці, і засміявся. Я теж засміялась, хоча очікувала чогось іншого. Я поклала вафельницю на місце і непомітно знову почала нормально дихати. Тоді ми обоє обернулись на грюкіт дверей. Це ж пішли балійки, а ми й забули про них.

— Соня, — Мак легенько розвернув моє лице до себе, — ти така гарна.

Мені знову відібрало мову. Він продовжував дивитись в мою душу, через мої очі, котрі не могли захистити її від його очей. Та й чи потрібно було? Я лише усміхнулась у відповідь. Він наближався, аж поки не торкнувся своїм чолом мого чола. Його погляд опустився на мої губи. Я теж глянула на його широкі пухкі вуста. І за мить ми поцілувались. Повільно і проникливо. Ніжно і пристрасно. Я обійняла його за шию, він же ж обхопив мою талію. Його шовковисте волосся розмістилось поміж поміж моїх пальців. 

Він цілував мене аж ноги підкошувались. Я притискалась до його гарячого тіла, не відриваючись від його солодких уст. І вмить він різко притиснув мене до себе. Світ став ще більш хитким, я б точно упала, якби він не тримав мене так міцно. Мак підняв мене і посадив на кухонний стіл, а я обхопила ногами його талію. Тепер я була вище. Мак перейшов до моєї шиї і … 

Щось змусило мене відсторонитись. Я відірвалась від його поцілунків і опустила погляд униз. Хлопець піддався і перестав мене цілувати. Можливо він би й щось спитав, якби проста мелодія не заграла десь на фоні. Ми спочатку не зрозуміли що це. Ще досі перебували десь в іншому вимірі. Але повернулись до реальності дуже швидко. Це був мій телефон. 

Я злізла зі столу і побігла до сумочки. Це Яся.

— Алло, — промовила, ще трохи перебуваючи в солодкому тумані. 

— Привіт Соня, ти як? Усе добре? — подруга хвилювалась.

— Так, все добре, я ще в Мака, — говорила я скоса поглядаючи на хлопця, якого залишила на кухні, — ми зараз будемо снідати.

— Ой, надіюсь я не завадила вам, — Яся наче відчувала.

— Ні, ні… Все добре. Я тобі передзвоню. Мабуть скоро поїду уже додому.

— Гаразд, — промовила винувато, — пробач, якщо раптом…

— Ні, — перебила її, — все добре, я передзвоню.

Поснідати ми вирішили на вулиці біля басейну. Під парасолькою стояли плетені крісла і столик. Гарно розставили фрукти, тарілку з млинцями, джеми, шоколад, вершковий сир, тости. І заварили каву. 

— Яка смакота, — хрумтіла тостом з джемом. 

Мак незграбно намазував млинець шоколадом, намагаючись збагнути, яким чином його краще з'їсти. Ми обоє були добряче голодні. Досить швидко і смачно поснідали, поскладали посуд до посудомийки і присіли у вітальні. 

— Мабуть час мені вже додому, — промовила.

— Ти впевнена? — Мак знову торкнувся мого лиця. 

Я люблю і ненавиджу коли він це робить. Мені подобається, але я втрачаю здатність адекватно мислити. І що за дурне питання? Як я можу бути не впевнена, що мені потрібно додому і на роботу. 

— Добре, — не чекав моєї відповіді, — я відвезу тебе.

Я стояла біля вілли і не хотіла заходити. Наче, ця пригода одразу закінчиться, а я цього не хочу. Та я не можу стояти тут вічно. І навіть цілий день не витримаю. Яся мабуть уже чекає на мене і хоче знати усе що було. Я теж хочу поділитись з нею. І хочу знати куди вона в біса поділась учора із дівчатами. 

Макуа уже здимів на мотоциклі, поцілувавши в щічку на прощання. Як же не хотілось відпускати цей день і цю ніч. Як же хотілось впевнетись — усе це був не сон. Я знаю хто може мене розтормошити. 

— Яся, — мовила замість “привіт”, — я вдома.

— Соня, — підійшла до мене подруга, обійняла.

— Ти куди зникла вчора? — повела дівчину на диван.

Попри все, почувала себе дуже виснаженою. Хотіла хоча б присісти. Стояти було несила. Наче і поспала вночі, та безрезультатно.

— Я побачила дівчат, — взялась пригадувати, — хотіла поговорити з ними.

— Про що? 

— Ми ж їх з собою взяли, тобто ти нас всіх взяла, то я хотіла спитати як вони, і так далі. А коли обернулась, ти уже стояла з Маком. Я не хотіла вам заважати. Подумала, ти в надійних руках.

— Ти багато пила? — припустила я, — ми часто губилися вчора.

— Соня, я не пила взагалі ніякого алкоголю уже більше ніж рік, — ошелешила мене.

— Що? — здивувалась я, — я теж не сильно люблю випити, а щоб напитися так взагалі.

— Але вчора був виняток, — зняла з язика Яся.

— Так, вчора був виняток.