11. Вечірка продовжується

По сходах ми піднялись на другий поверх, залишивши позаду весь веселий і мокрий натовп. Я покірно трималась за його руку. Думала про те, як приємно зараз бути з ним, торкатись його теплої долоні. Я розуміла, що це, мабуть, алкоголь зняв зайвий шар з моєї особистості. Усі страхи, упередження і невпевненість раптом зникли. 

Вивільнилась моя справжня сутність, яка насолоджується тим, що робить, яка живе в моменті і нічого не боїться. Або майже нічого. Боїться, що скоро отверезіє і разом зі звичним шаром повернеться ще й щось нове: сором і провина. 

Ми зупинились біля дверей. Мак почав ритися у своїх кишенях. А я раптом усвідомила, що стан легкого алкогольного сп'яніння дещо мені нагадав. Це було схоже на те, що було після випадку в океані. Невже мені треба напиватися, щоб знову відчувати це? Та й навпаки, невже не потрібно бути пяною, щоб відчувати свободу і щоб зникли всі страхи. Поки я вела дискусію в своїй голові, Мак дістав ключі і відкрив двері.

Ми потрапили у кімнату. Цікаво, хто тут живе? Ліжко, шафа, стіл, ноутбук, якісь речі, ніби хтось щойно їх залишив. Я зайшла всередину і розвернулась до хлопця.

— Чия це…, — хотіла запитати, але в очі кинулось фото, що стояло в одній з рамок на столі.

Там були зображені двоє молодих хлопців. Я підійшла ближче і побачила, що один з них це Мак.

Він стояв біля дверей і спостерігав за моїми діями.

— Так, це моя кімната, — підтвердив мої здогадки.

— Клас, — я підійшла до ліжка і присіла, — і будинок?

— Так, — присів біля мене.

— Ти хотів показати мені свою кімнату? — запитала я. 

— Взагалі, я хотів з тобою поговорити, а тут найтихіше місце. 

— Добре, говори, — сказала я і пішла до вікна. 

Думками я ніяк не могла зосередитись. Таке велике вікно, майже на всю стіну. Як я і люблю. З видом на басейн. А не всі гості повтікали в дім. Невелика група людей під дощем життєрадісно купались у басейні. Це мене дуже розвеселило. Я захотіла приєднатися до них. Та відразу згадала, що Макуа хотів поговорити.

Хлопець підійшов до мене і ледь прикрив тюлі.

— Ти чого ? — обурилась я, сподіваючись і далі спостерігати за веселощами в басейні.

— Якщо ти не хочеш говорити зараз, то ми можемо зайнятися чимось іншим? — проникливо глянув у вічі, досі тримаючись за фіранку.

— Ем…, —  я трішки зависла.

— Можемо теж піти у басейн, хлопець хотів привідкрити штори, але я його зупинила. 

— Ні, давай поговоримо, — згадала, що саме цього я і чекала цілий день.

Ми знову присіли на диван. Мені так хотілося прилягти і просто полежати. Я справді перебрала. Треба було себе контролювати. Ох же ж Яся, добила мене цим третім бокалом.

— Соня, — взяв мене за руки, — ти мені подобаєшся. Мені все одно, що скаже Глорія, чи будь хто інший. Треба рухатися вперед. Тому забудь про те, що я казав раніше. Я хочу бути з тобою.

— Хто така Глорія? Твоя дівчина? — чомусь сказала саме так.

— Колишня, — уточнив.

Чому йому важлива думка колишньої? Він взагалі зі мною хотів поговорити, бо я його не розумію. Чи це я вже настільки п'яна, чи це він настільки іноземець.

— Соня, тобі погано? — торкнувся мого лиця, взявся забирати волосся, що закривало очі.

Мені і справді недобре, але від того, що я тебе не розумію. Я знову глянула на хлопця. Який же він красивий. Я хочу тебе поцілувати, а не говорити з тобою. О ні, я надіюсь я  говорю це в думках. Раптом усе навколо починає хитатися, наче я на гойдалці і хтось хоче розкатати її на сонечко. Ні, я ж випаду. І я таки падаю. На Мака. 

Я просинаюсь і не розумію що відбувається. Бачу, що я досі у кімнаті Макуа. Я запам'ятала ці пастельно сині у смужку шпалери. Але опустивши погляд нижче я побачила, що я у його ліжку. Накрита ковдрою. Що? Надіюсь це не те, про що я подумала. 

Раптом двері відчинились і зайшов Мак з підносом у руках. Я звернула увагу на шум позаду нього, що йшов із будинку. Він припинився одразу, коли хлопець закрив двері. Непогана звукоізоляція.

— Що сталось ? Скільки я тут ? — накинулась із питаннями, коли він поставив піднос на тумбочку біля ліжка. 

— Всього 10 хвилин. Ти зомліла і я поклав тебе під ковдру, — присів біля мене.

Я звільнила з-під ковдри свої руки, ненароком помітивши, що я в одязі. Злегка припіднялась щоб розгледіти, що на підносі.

— Це допоможе отверезіти пошвидше, — пояснив Мак.

— Воно смачне? — взяла чашку.

— Непогане.

Випивши залпом коктейль, що нагадав мені зелене смузі, я відчула різкий приплив сил.

— Скоро стане краще, — погладив мою щоку хлопець.  

Я закрила очі, щоб насолодитись цим моментом і подумки просила його не забирати руку. Але він забрав і поправив мені ковдру. 

— Я не збираюсь тут лежати, — заявила я і різко встала.

— Добре, не поспішай.

І мені стало зле. Голова закрутилась, перед очима з'явилися чорні мушки.

Я помалу пішла попід руку з Маком. Ми вийшли з кімнати і попрямували вниз.

Поки йшли я наче інколи вимикалась і вмикалась через кілька мілісекунд. 

Ми присіли на диван у вітальні. Людей було уже менше. Чи вже пішли додому, чи розійшлись по інших кімнатах. Та й в принципі дощ уже перестав. Мабуть, усі на вулиці. 

Я сиділа і помалу приходила в себе. Мак мовчки сидів поруч тримаючи мене за руку. 

Поволі, почала оживати. Звук ставав голоснішим і чіткішим. Розмови людей зрозумілими. Смузі діяло. 

Я притулилась до плеча хлопця головою і насолоджувалась тим, що я знову при тямі. Ні, це не те саме, що було після океану. Це далеко не те саме. Я струсила головою і легкий морозець пробігся тілом. Зараз остаточно попустить, так само різко як і взяло. І я потону у провині за свою поведінку. Так, я знаю, що нічого такого не робила. Та нічого з собою зробити не можу.

— Може пройдемось на свіжому повітрі, — прошепотів Мак.

— Так, — глянула я на сутінки у вікнах.