9. Навчи мене, якщо так хочеш

В нашій віллі мені дуже подобалась вітальня. Особливо коли тут нікого не було. От і сьогодні, я сиділа на дивані обійнявши коліна. Я споглядала, як гарно світло потрапляє в кімнату через величезні вікна. Промені ніжно освітлювали стіни та меблі, а подекуди виднілись тіні від велетенських тропічних листків. Ми й так жили в джунглях, та цього було мало, до подвір'я пробрались надзвичайної краси рослини. Тут були великі й маленькі пальми, усіх на світі видів. Принаймні мені так здавалося. А коли злегка дув вітерець, це створювало справжню магію світла і тіні в кімнаті.

Сьогодні я прокинулась набагато швидше ніж потрібно. Чи то через хвилювання перед зустріччю з Маком, чи просто виспалась після вихідного. Але для чого мені перейматись про Мака, зі мною буде Яся. Тим більше я з ним уже бачилась. Хоча після нашої останньої зустрічі, він став ще більш загадковим для мене. Розкидується незрозумілими фразами. Звісно я мала на увазі те, що він назвав мене стриптизеркою. Я досі на нього злилась. Але він все одно мені подобався і я вірила, що він нічого поганого не мав на увазі. Надіюсь, мені випаде нагода запитати в нього про це.   

Яся теж прокинулась рано.  Добре що нам дали вихідний в один день. Вона пообіцяла, що ми будемо проводити їх весело, що вона покаже мені різні цікаві місця на острові. Та сьогодні з нею щось не так. Носиться по всій віллі, з кимось розмовляє телефоном. Мабуть, все через те, що зняли її виступ. Я її чудово розумію, бо так само як вона хоче, щоб її номер повернули, так я хочу, щоб мій затвердили. Кожна дівчина в клубі хоче більше індивідуальних виступів на сцені зі своїм номером. І не дивно, за один такий виступ платять стільки, скільки за тиждень звичайних танців. Але оце затвердження номера, нагадує чомусь школу. “Хто в класі найпопулярніший?” Невже вони не можуть найняти якогось хореографа. 

Я глянула на годинник — уже пора виходити. До мене підійшла Яся, тримаючи телефон біля вуха. 

— Зачекайте хвильку, — сказала в трубку, — візьми й вивозь його на дорогу. — простягнула ключі від скутера, — а я зараз підійду до вас.  

Я лиш розвела руками, взяла ключі й пішла на вулицю, залишивши подругу з її справами.

Я ледве перевезла скутера за ворота. Для мене це було незвично. Він хоч і маленький, але важкий. Особливо тяжко було витягти його з поміж інших скутерів припаркованих біля нашої вілли. Здається, тут усі крім мене мали свій окремий мототранспорт. 

Я поставила Скупі й взялась закривати ворота. Ще не зовсім розібралась з цим механізмом. Там наче є якийсь важіль, після натискання якого ворота закриваються автоматично. І я намагалась його знайти. Позаду, час від часу, проїжджали мотоцикли й автомобілі. Хоча ця дорога не є популярною, бо є інша більш зручна, яка веде туди ж. А тут одна наша вілла в радіусі 5 кілометрів. Нарешті я знайшла важіль і натисла на нього. Я швидко втекла звідти, щоб не втрапити в пастку, бо важіль чомусь знаходився на внутрішній стороні. Якось не дуже зручно, як на мене.

Я відскочила в сторону і спостерігала як великі ворота повільно зачиняються. І в цей момент мені здалось, що я почула якийсь звук позаду. Але ворота так шумно закривались, що я не одразу зорієнтувалась. Я повернулась і побачила Мака. Він чомусь підійшов до мене дуже близько.

— Привіт, — посміхнувся, — я думаю скутером можна і через хвіртку. 

Я знову розвернулась до будинку. Справді, скутер цілком би туди помістився. 

— Привіт, — знову розвернулась до хлопця, — та я вирішила перевірити чи добре працюють ворота, — посміхнулась до нього. 

— Окей, — кивнув.

Щось було дивним в ньому. Та я не одразу зрозуміла в чому справа. Він ховав свої руки за спиною. І як тільки я це помітила він дістав звідти срібний шолом. Цей самий з вушками, що я тоді міряла в магазині. Я була приємно шокована.

— Це тобі подарунок, якщо хочеш їздити, без шолома ніяк.

Я взяла шолом і не могла сказати жодного слова. Та на моєму обличчі все було написано. Мені надзвичайно сподобався цей неочікуваний подарунок. Я б навіть букету квітів не була така рада. Він запам'ятав. І як на диво, мені не було не зручно. Я навіть і не думала не приймати цей подарунок. Як я це робила багато разів від різних залицяльників. А коли працюєш в нічному клубі їх буває багато. Я глянула на хлопця й усміхнулась, все ще не здатна вимовити хоча б “дякую”.

— Де твоя подруга? — запитав. 

— Вона зараз прийде, — я глянула на телефон і написала Ясі в чаті.

Вона відписала одразу.

“Соня, вибач, я маю зараз розібратись

 з дечим. Беріть мій скутер і йдіть катайтесь.

 Гарно провести час тобі. Цілую”

— Вона не прийде, будемо вдвох. Але її скутер весь наш, — сказала я і сховала телефон в маленьку сумку, що висіла через плече. 

Хлопець лише мило усміхнувся. Схоже його це зовсім не засмутило.

Мак запропонував почати з теорії: 

— А потім поїдемо за оцей поворот і будемо практикуватись. Там хороша дорога і низький трафік. 

Він підійшов до скутера, почав все розказувати й одразу наочно показувати. Я дивилась на нього, милуючись і ловила кожне його слово. В теорії їздити не важко. Подивимось, що буде коли перейдемо до практики.

Я сіла за кермо й оділа шолом. Макуа сів позаду мене для підстрахування. Зараз я маю завести скутер і поїхати за поворот. Я повільно робила крок за кроком усі необхідні дії. І ось я їду. 

— Ура, — кричала я. 

Я повільно, але впевнено їхала. Ось я зупинила і Мак зліз. 

— Тепер їдь туди й спробуй трохи набрати швидкість, — вказав на довгу пряму дорогу, — А тоді, перед тим як повертати, зменш швидкість і їдь сюди до мене, — промовив активно жестикулюючи.

— До тебе? — перепитала я, не знаю навіщо.

Він кивнув, а тоді махнув рукою, щоб я вже їхала і я поїхала. Повільно, обертаючись назад, щоб глянути на Мака. Він віддалявся від мене і ставав все меншим. Це нагадало мені мої сни. В яких Мак завжди віддаляється або зникає. Я зовсім забула про те, що мала набрати швидкість. Я їхала повільно, розуміючи що уже нема куди розганятись.