7. Квітка, що закрила свої пелюстки на ніч

Я ретельно збирала сумку для роботи. Сьогодні важливий день. Я покажу свій номер Лізі. А коли вона його затвердить — я розповім свої ідеї щодо костюма. І я вже не дочекаюсь, коли виступатиму на сцені з моїм номером. Потрібно ще взяти свій набір блискіток. Зроблю сьогодні найкращий свій макіяж. Мене його навчила подруга візажистка з Одеси.

Це ж треба, моя косметичка ледь закрилась. Коли я поміщала її в маленьку спортивну сумку, до мене підійшла Файлін. Азіатка мило усміхнулась і присіла біля мене на ліжко Ясі. 

— Привіт Соня. Хоча ми сьогодні бачились у вітальні коли снідали, — розгублено говорила дівчина.

— Привіт, так бачились, — відповіла ввічливо.

— Слухай, — дівчина озирнулась і оглянула кімнату. Близько не було нікого, хто б міг нас почути.

— Так, — я прихилилась ближче.

— Я бачила у вікні, але не впевнена. Це справді був він? Макуа Вілсон? 

— Ах, — я нарешті втямила до чого це все. — Так, але … ми лише знайомі. — почала виправдовуватись я. 

Я зовсім не збиралась розказувати їй чи комусь іншому сторонньому про те, що він урятував мене. Я не знала чим може обернутись для мене таке знайомство.

— Клас, — відреагувала вона.

— Та нічого такого, — я знизила плечима, намагаючись хоч якось применшити важливість цього.

— Ти не подумай, нічого такого, — продовжила дівчина, — просто, він дружить з одним серфером, а він дуже подобається Чайлай, — вона обернулась, переконавшись, що все ще нікого немає поряд. 

— Я не знаю його друзів, — повідомила якнайшвидше.

— Так, добре. Але якщо раптом він запросить тебе кудись з друзями і дозволить тобі взяти когось з собою… То ми з Чайлай були б дуже раді скласти тобі компанію, — благально глянула. 

— Файлін, я не думаю що таке станеться. Але раптом що, я буду знати кого взяти з собою, — я усміхнулась дівчині.

— Дякую. — Вона зраділа і кинулась мені в обійми. 

Ми трохи пообіймались, а тоді дівчина пішла вниз. Слідом за неї зайшла Яся. До виходу кілька хвилин, а я намагаюсь згадати, що ще мені потрібно захопити з собою сьогодні для демонстрації номера.  

— Я трішки підслухала, — Яся глянула на мене, примруживши очі. 

— Та нічого, — мене це аж ніяк не хвилювало.

— Та я не про це, — дівчина присіла поруч, — чому ти думаєш, що “таке не станеться”, — показала руками лапки.

— Добре, я не все розказала тобі, — призналась я, — коли він привіз мене додому, то я запитала його, що він мав на увазі, коли сказав, що знає хто я. 

— І що він сказав? — Яся уважно слухала.

— Він сказав, що знає, що я стриптизерка. Мені так соромно, — я закрила очі долонями.

— За що люба? — ледь стримувала сміх Яся, — за те, що не сказала мені, чи за те, що він назвав тебе стриптизеркою? 

— За все, — повільно глянула крізь долоні.

— Ти неправильно все зрозуміла, — взялась заспокоювати подруга.

— Я знаю, що він бачив мене в клубі й запам'ятав, але ж він прекрасно бачив, що я не роздягалась. 

— Він не хотів тебе образити, може він мав на увазі “танцівниця”.

— Він ясно сказав — “стриптизерка”.

— Але ж він все одно з тобою зустрівся?

— Так, але щоб розказати про техніку безпеки.

— Я не думаю що він хотів тебе принизити абощо. І взагалі мені здається, що ти йому подобаєшся. І що йому байдуже до того ким ти працюєш. Тому не став на цьому крапки. 

Я дивилась на подругу і роздумувала. А може так і є. Він же ж просто сказав. Він же не сміявся з мене. 

— Подумай над цим. А зараз ходімо, от-от приїде водій. Сьогодні важливий день, — дівчина підійнялась і простягнула мені руку, — покажеш мені свій номер спочатку?

— Покажу, але це таємно, — пообіцяла подрузі.

***

Де ж це Яся поділась. Де мені її знайти. Так не зручно мати окрему від всіх гримерну. В цих лабіринтах можна заблукати. На щастя вихід в зал і на сцену я добре запам'ятала. 

Я підійшла до сцени, посередині розминалась Алана. 

— Привіт, — підійшла я до неї. 

— Так, — не перестаючи розтягуватись відповіла коротко.

— Я сьогодні показую номер на затвердження Лізі. Ти б не могла дозволити мені порепетирувати на цьому пілоні, — я намагалась говорити якомога тепліше.

— Ні, — сухо пролунало з її вуст.

— Що? Але ж я виступатиму саме тут і мені потрібно порепетирувати свій номер. Запитай Лізу, — я намагалась не видавати свого напруження.

— Послухай, новенька, — дівчина злізла з пілона і розвернулась до мене, — я перша зайняла цю частину, тож обирай ту, що вільна. А коли Ліза прийде, щоб тебе подивитись, тоді я і звільню це місце. 

— Але ж.., — я не знала що й сказати.

— І затям, Тропічне Королівство, це тобі не дитячий майданчик, тут кожен сам за себе. І кожен робить все від нього залежне. У тебе немає і близько того потенціалу, який потрібен, щоб працювати тут. Мені дивно, як тебе взагалі сюди взяли.  

Я уже була відкрила рот, щоб виразити свій протест, як мене за плечі взяла Яся, котра непомітно підійшла ззаду. 

— Не треба, — прошепотіла вона.

Яся потягла мене назад і я піддалась. Але мене аж трясло від того, що я нічого не відповіла. Так наче я згодна з цим. Але Яся права, мені війна тут зараз не потрібна. Якщо хочу щось змінити, то не конфліктами. Ми відійшли достатньо далеко від інших дівчат. Швидко опинились в місці де було невелике підвищення з пілоном. Не зовсім те, але згодиться, щоб порепетирувати.

— Тут зовсім непогане місце, — почулось від Ясі, — і не слухай Алану.

— Але вона така... переконлива, — я досі була розлючена. 

— Те, що вона тобі сказала, — не правда. Тобто не зовсім правда. Вона сама собі придумала якусь боротьбу і конкуренцію. Насправді дівчата тут добрі й ми всі одна одній допомагаємо. Але на Алану нема ради, тому ми вдаємо що граємо в її гру. 

— І в яку гру вона грає?

— В королівство, — Яся швидко зістрибнула зі сцени. — Ти покажеш мені швиденько? Бо мені треба бігти чепуритись.