6. Це могло бути побаченням

Дверні дзвіночки сповістили продавця про нових відвідувачів. Та в магазині було так людно, що ніхто не звернув на нас увагу. Мак пропустив мене вперед. Я крокувала повільно, бо це мені вперше випала нагода потрапити у магазин спорядження для серфінгу. Я завмерла біля вітрини з кольоровими плавцями.

— Мені тут потрібно дещо забрати, — пояснив чоловік.

— Добре, — не відриваючи погляду від вітрини промовила я.

Макуа попрямував до каси, а я тим часом розглядала чудернацькі штуки. І коли я дійшла до ряду з дошками для серфінгу то замилувалась найбільше. Скільки тут цікавих дизайнів. Різноманітні кольори і візерунки гіпнотизували мій розум. 

— Ходімо, — з'явився позаду мене Макуа з невеличким пакетом у руках. — Треба ще в одне місце заскочити.

Хлопець не міг стримати посмішку. Мабуть, він помітив мою зацікавленість усіма цими предметами.

— Ти ще потрапиш у цей магазин. Якщо захочеш займатись серфінгом. Тобі це цікаво взагалі? — запитував і вів за руку в невідомому напрямку.

— До цього моменту не було цікаво. Але ж ті дошки такі гарні, — відповідала я і покірно йшла за ним. 

Виявилось, що в цьому магазину був прохід в сусідній. Там було не менш гарно, але  продавались там скутери та спорядження.

— Серфінг — це не просто гарні дошки, — прояснив чоловік, зупинившись біля стіни з безліччю шоломів.

— Мабуть, так. Я ж не пробувала, — пояснила я й одразу замилувалась одним срібним шоломом.

Він був таким блискучим і ще й з вушками як у котика. Я одразу взяла його в руки й почала роздивлятись. 

— Подобається? — запитав хлопець і узявся мені допомагати його поміряти.

— Так, — сказала і кивнула головою, бо не була впевнена, що мене чути крізь темне скло. 

Я розвернулась до дзеркала у весь ріст, що стояло неподалік. Мені подобалась дівчина у відображенні. Чиста жителька Балі, що щойно злізла зі свого скутера. І шукачка скарбів, бо на мені була Ясина куртка. Вона стала моєю улюбленою тепер. 

Та ще дещо подобалось мені у картинці навпроти. Поруч і трохи позаду стояв Макуа. І я не могла не уявити нас парою. Ми ж так пасуємо один одному. Хоч бери й портрет з нас малюй. Тільки шолом доведеться зняти. 

Мак наблизився до мене і підняв скло на шоломі. Тепер картинка була яскравішою. Мабуть, час уже знімати цей головний убір. Чоловік наче відчув і почав розстібати ремінці біля моєї шиї. А я дивилась на цю картину в люстерку. Це так гарно виглядає. В цьому стільки турботи. Ось такі маленькі й ненав'язливі детальки причаровують найбільше. 

Я зняла шолом і продовжувала дивитись у дзеркало. Я наче заглядала у майбутнє і не могла натішитись тому, що чекає мене там. Макуа поставив предмет на місце. Я отямилась і підійшла до нього. Не хотіла, щоб він помітив мою дивну поведінку. Ще подумає що я закохалась у нього. 

Хлопець теж роздивлявся мотошоломи й дуже швидко вибрав один. Навіть не приміряючи підійшов до каси. 

***

Ми сиділи в невеличкій забігайлівці. Тут не було продуманого дизайну і вишуканих меблів. Але тут точно була затишна місцева атмосфера.

— А що з твоїм попереднім шоломом? — запитала я, виглядаючи офіціантку з нашим замовленням.

Чоловік почав сміятися з мого питання. Що ж тут смішного? 

— Пам'ятаєш той день, коли я витягнув тебе з води? — нарешті втихомирив свій сміх. Що правда він у нього був дуже милий.

— Пригадую щось таке, — відповіла.

— Я коли відвозив тебе, зовсім забув про шоломи й залишив свій на пляжі. Тому наша поїздка була доволі небезпечною.

— Вона була прекрасною, — ляпнула я і прикусила язика. 

Одразу помітила здивований погляд хлопця. Я мушу пояснити йому, що я маю на увазі. Мені зовсім ні до чого, щоб він подумав що я схиблена.

— Не дивлячись на те, що зі мною сталась така жахлива пригода, — почала я. — Після того, як я зрозуміла що залишилась живою... 

Я помітила що хлопець зацікавився моєю історією.  В той момент нам якраз подали наші страви. Це був рис з морепродуктами. Все це полите невідомою підливою. А з боку ще салат зі свіжих овочів. Виглядає дуже апетитно. Ми взялись їсти, а я продовжила.

— Я тоді зрозуміла, який це дар — життя. І коли ми їхали я почувалась найбільш живою за все своє життя. Але потім це відчуття зникло. Тому ця поїздка була для мене прекрасною. 

Макуа задумався, а я чекала його реакції. Але я не боялась. Бо те, що я розказала це чиста правда. Це не якась там історія, яку я щойно придумала для виправдання чи щоб справити на нього гарне враження. 

— Я тебе розумію, — з серйозним виразом обличчя вимовив Макуа. — Можливо, я відчував щось схоже.

— Справді? — невже в той самий час, надіялась я.

— Коли я в океані, спіймаю хвилю, — розчарував мене своїми словами.

Я не знайшла що відповісти на це, тому виникла пауза. Ми сиділи і дивились наче б то одне на одного, та насправді кожен у свої спогади та думки. І їсти навіть перестали. Я перша вийшла зі ступору.

— То ти справді відомий серфер? — знову взялась за страву.

— Був, — Макуа занурив вилку у рис.

— То що сталось? — поцікавилась.

— Довга історія. — відповів, попиваючи воду.

— Я б сказала, що не поспішаю, але це неправда. Мені на роботу. — почала виловлювати останні шматочки блюда.

— О справді, — відставив порожню тарілку в сторону. — Давай ще по десерту, я розповім те для чого тебе покликав. А тоді відвезу додому, — він махнув офіціанту, не дочекавшись моєї згоди.

— Добре, — а я надіялась що він просто хотів мене бачити. 

Але ж він одразу сказав, що хоче мені розказати ці дурні правила безпеки, які ніхто так і не може мені їх нарешті розказати. Ні Яся, ні Макуа.

Я порпалась у своєму тірамісу, який був ну дуже смачний, але на нього в мене уже не було місця, і слухала розповіді хлопця.

— Тому розумієш, — Макуа надто швидко поглинув свій десерт, — треба плисти в сторону. Паралельно до берега. І коли випливеш з течії, тоді можна уже й до берега.  Або тебе може винести на лайн-ап, як тоді. Там ця течія і закінчується. Тільки ти витратила всі сили на греблю, — щедро приправляв свої слова жестами.