Розділ 21. Маска

Пів року потому.

— Ах! — взвизгнула я, відкривши коробку. — Це ж витвір мистецтва! Прям як я і хотіла. Твоя дружина геніальна Ріване!

— Ну, вона в мене ще й красуня. — не приховуючи усмішки відповідає брат.

Я відкладаю коробку на столик біля ліжка і підпливаю ближче до нього.

— Ну зізнайся ж нарешті, що радий моїй втечі.

— Сірім! Як ти можеш таке говорити?

— Облиш, я відправила служниць за дрібними дорученнями, ми тут самі.

Він зітхає і, поправляючи волосся, відводить погляд.

— Так. — шепоче.

Я розпливаюся в самовдоволеній усмішці. О ні, Ріване, я бажаю почути відповідь.

— Голосніше.

— Так.

— Не чую, Ріване.

— Так! — він прямо викрикує, від чого я не можу стримати сміху. — Але... але наша зустріч із нею все одно не виправдовує тебе.

— А я й не шукаю виправдань, просто рада, що моя втеча звела кронпринца королівства Рівана Таласса з дочкою графа Наельтіра — Лалерією.

— Таласс. — злегка прокашлявшись відповідає.

— Вибач мій принце. — я театрально торкаюся долонею грудей. — Ніякої Лалерії Наельтір більше немає. Лалерія Таласс — звучить у рази краще.

— Так, залиш свій грайливий настрій на вечір. — примружившись Ріван стріляє в мене поглядом. — Сьогодні твій дебют сестра і я... — він підпливає ближче й обіймає мене. — Я дуже радий, що цей день усе ж таки настав.

— Я теж.

Ріван цілує мене в маківку і залишає покої. Як і обіцяв, він підібрав нові. Просторіші, більш блискучі. Іноді я заглядаю в старі. Щоб посидіти, подумати...

За останні пів року змінилося багато всього, зокрема і я. У мене зʼявилася любляча сімʼя. Я з честю і гордістю прийняла на себе роль Сірім і остаточно змирилася з фактом того, що лише для одного живого я залишилася — Лівією.

Так, Жуней помер через тиждень після мого повернення до палацу. Було приємно знову зустрітися з ним. Отримати таку цінну підтримку єдиної людини, хто знав від чого я так гірко плачу.

Як і обіцяв, він затримав наші пошуки на три дні. Ріван рвав і метав, коли відчув недобре і вирішив пробратися в мої покої вночі, виявивши там — порожнечу.

Але це було й на краще. Якби брат висунувся на день раніше, він би не зустрів прекрасну Лалерію, що приїхала погостювати на землі батька.

Коли Сірім зникла, і я втекла... майже під ранок, у невеличкій таверні я зустріла Рівана. Він злякано дивився на мене, як власне і я на нього.

Я була готова до всього чого завгодно. Але точно не до обіймів і таких потрібних у той момент слів:

«Час повертатися додому.»

Батьки вчинили так само. Вони не вичитували мене, лише плакали й обіймали. Гадаю Жуней і до цього доклав руку, хоч і до останнього з усмішкою заперечував.

Рам... Я досі не можу забути його. Я знаю, що зробила йому боляче і знаю, що не можу зірватися і знайти його, від чого сумувала не один день. Щоб зменшити градус мук, я з головою поринула в Палацове життя. Імена, прізвища аристократів, будова королівства. Звісно ж не обійшлося без батьківських підколів, що їхня донька вже знає більше, ніж потрібно. Але головне, що вони не несли злоби, лише просто тонке нагадування про минулі дні.

А сьогодні, сьогодні наш дебют. Не було б Сірім, не було б мене в ролі принцеси.

Я знайшла в тумбочці її старих покоїв листочок, на якому було каліграфічно виведено:

«Хочу під час свого дебюту влаштувати бал-маскарад.»

І я домоглася цього.

Я підпливаю до приліжкового столика і дістаю з ніжно-рожевої коробки творіння невістки — маску.

Тонка, витончено вигнута, покриває все обличчя, наче друга шкіра — тільки куди прекрасніша. Біля основи — легкий переливчастий сріблясто-зеленуватий колір, як перламутр на лусці, а по краях — тонкі візерунки, ніби вишиті морською піною. Між ними вкраплене крихітне каміння — лазурит і місячний корал, що виблискують при найменшому русі.

Прорізи для очей ледь помітні, але досить широкі, щоб не заважати огляду. Над ними — найлегші завитки, як водорості, ніби сама природа доклала руку до її створення.

Ледве чутний стукіт дверей, змушує мене перерватися від розглядання цього шедевру.

— Хто там?! — відповідаю і кладу маску на місце.

— Сірім. — милий жіночий голос лунає з-за дверей — Це я Лалерія, можна увійти?

— Звісно, звісно! — я підпливаю і смикаю за ручку швидше за неї. — Ніколи більше не питай, просто називайся й одразу заходь.

Попри те, що Лалерія майбутня королева, вона дуже соромʼязлива. Але в цьому і є весь її шарм. У неї довге світло-руде волосся, ямочки на щоках і луска кольору шавлії. А запах... ніби краплі раси хтось змішав із карамеллю.

Вона обіймає мене і запливає всередину. Я бачу як її погляд одразу падає на відкриту коробку, а щоки спалахують румʼянцем.