Розділ 14. Нічний ринок Арзо.

— Колір волосся оновлений. — я видихаю і поправляю пляшки на поясі.

— Лів, старайся говорити в розумі! — бубонить Сірім, і я посміхаюся, озираючись на підсвічені зсередини рудими вогнями скелі.

— Добре, але ж ми зараз самі. Як Рам повернеться, я відразу ж перейду на... на внутрішню мову!

— До речі, про нього. Щось довго його немає.

— Якщо ти хочеш натякнути, що він нас «кинув» — не думаю.

— Ну звісно. — єхидно й неоднозначно тягне Сірім, а я морщуся.

— Так! Те, що я засмутилася через втрату вінка, було лише тому, що він гарний!

— Я ж тобі й слова не сказала.

— Тоді що це зараз було?

— Лів, ти шукаєш приховані сенси там, де їх немає.

— Я не...

— Лівіє!

Голос Рама ріже воду, і я обертаюся перш ніж встигаю зрозуміти — чому в мене всередині тьохнуло.

Напевно, через несподіванку.

Він змінився. Точніше — одягнувся. На ньому тепер така сама чорна дорожня мантія, а під нею — пояс із брошкою королівства Талассарії, яку я помічаю, коли він підпливає ближче.

— Вибач, що змусив чекати. Довелося трохи повозитися з коралами. До речі, ти з кимось говорила?

— Ем, ні. Просто... просто було злегка нудно і вирішила зіграти в — «я ніколи не». Ти хіба не знаєш таку гру?

Чорт, все-таки помітив!

— Ні! Але, якби грав, то... — він торкається вказівним пальцем губ, лише на секунду, перш ніж відповісти. — Я ніколи не розмірковував вголос.

Ну звісно.

Я закочую очі й видихаю, дивлячись на те, як він ледве стримується, щоб не почати сміятися в голос.

— Вибач, — каже Рам, а я підтискаю губу, вдаючи, що це мене глибоко зачепило. — Я жартую, чесно.

— Гаразд. То ти плавав за мантією?

— Так. Ми тоді так поспішно покинули «Блідий Коник», що я забув її там. А тут так вдало вийшло, що ринок Арзо знаходиться неподалік від мого «таємного місця», — останні слова він вимовляє зловісно, але посмішка все помʼякшує. — Хоча, скоріше, не місце, а просто завчасно підготовлена і захована скриня на такий випадок.

— А він продуманіший за нас.

— Лів, він утік зі служби та хоче покинути Талассарію. У нас же іншого роду «втеча».

І Сірім безумовно права.

— Що ж, готова плисти? — запитує Рам, і я схвально киваю.

— Лів, одразу хочу сказати, що ринок Арзо єдиний такий у своєму роді, — подає голос Сірім, коли ми починаємо виринати з-за рифів і підпливати до натовпу, що так само прямує туди. — Це найнезвичніше місце, що знаходиться на стику земель графів Наельтіра і Вало.

Звучить інтригуюче, але для мене будь-яке місце — нейнезвичніше.

Нам залишається останній поворот, скелі все ближче. Усередині тремтіння від передчуття — і раптом я завмираю. Втім як і завжди.

Переді мною відкривається не просто ринок, а ціле місто, ніби вирізане в чорних скелях — як підводний Чайна Таун. Мерехтливі вікна, палаючі вивіски, яскраві водоростеві фіранки що розвиваються. Між ущелинами в легких тріщинах струмує світло — помаранчеве, мідне, з відблиском синяви. А нижче, на головній площі, все гуде, переливається, живе.

Натовп снує туди-сюди, але не створює хаосу. Десь смажаться всілякі дивацтва на паличках, їхній запах — насичений, з димком і спеціями — тягнеться крізь воду, обволікає й лоскоче ніс. Хтось торгує прикрасами з перлів і... дрібних кісточок! Хтось грає на дивних інструментах, що видають переливчастий гул — не ноти, а хвилі, які відчуваєш не вухами, а шкірою.

На одному з верхніх майданчиків блимають скляні ліхтарики, вказуючи шлях до гральних закладів. А поруч — ніші з парою: звідти доноситься пряний, трохи тягучий запах.

— Як незвично, — шепочу я.

— Тому що і ринок, і товари, і самі продавці — всі хочуть, щоб ти помітила, — відповідає Рам. — Вони роблять шоу. Торг — це спектакль. А нам залишається захоплюватися і витрачати гроші!

— Ласкаво прошу на нічний ринок Арзо, — урочисто проголошує Сірім.

— Гаразд, пливемо! — Рам зазиває рукою. — Потрібно стільки встигнути!

Він пливе трохи попереду, спритно лавіруючи між торговцями та покупцями. Я ледь встигаю за ним — не стільки фізично, скільки очима. Усе миготить, переливається, спокушає.

— Ось, — він зупиняється біля прилавка, де щось шипить на розпеченому вугільному камінні. — Смажені вугри з хрусткою лускою. Місцевий делікатес. Кажуть, хто зʼїсть три поспіль, тому три ночі снитимуться пророчі сни.

— А якщо я зʼїм чотири?

— Тоді тобі буде погано, — втручається продавець і регоче. — Хлопця відпустить у сон і в непритомність. Дамочці — можна два.

Я з сумнівом дивлюся на підсмажені шматки, а потім беру. Один. Обережно пробую. Звичайна підсмажена риба.