Розділ 10. Оливкові очі.

Я повільно пливу вздовж заповненого залу, підсвіченого мʼяким світлом мушлевих ламп. Тепер зрозуміло, чому сюди запливали всі такі радісні й причепурені.

— Дякую, Лів. — шепоче вдячно Сірім.

— Ти чого! Хіба я могла не відреагувати на твоє бажання подивитися? До того ж мені теж цікаво!

— Ох, ти не пошкодуєш! — її голос тремтить від збудження. — Ти тільки уяви! Справжнє поєднання сердець! Це не просто пропозиція, Лів... Це священний обряд.

Я влаштовуюся біля краю коралової стійки. Поверхня прохолодна, гладенька, ніби відполірована течією. За нею бармен — русал у жилеті з золотими завʼязками — спритно обертає келихи, переливаючи з одного в інший рідину кольору нічного неба. Він киває мені, і я у відповідь просто посміхаюся. Зараз — хочеться дивитися, слухати та не відволікатися.

— Знаєш, звучить як весілля.

— Ближче, ніж ти думаєш. Тільки... важливіше. — голос Сірім стає трохи мʼякшим. — Під час обряду два русала торкаються не руками, а серцями. У прямому сенсі. І якщо почуття щирі, їхні душі на мить зливаються. Кажуть, що можна почути думки одне одного — найпотаємніші.

— І все це публічно?

— Звичайно! Це ж прояв довіри, Лів. Якщо ти боїшся бути справжнім поруч із коханим — ти не готовий.

— А якщо... почуття не збігаються? Або... хтось відмовить?

— Таке буває. Але рідко. Зазвичай усе зрозуміло ще в момент, коли доторкнувшись, між коханими пробігає легкий розряд. Немов малюк ската кольнув. А далі лише питання часу.

— Тобто цей «розряд» свого роду доленосний?

— У якомусь сенсі. Але в будь-якому разі все залежить від двох.

— Виходить можна передумати?

— Угу. Але я сподіваюся ми побачимо свято кохання.

Я відкидаюся на лікоть і дивлюся вперед. Двері гостьового будинку відчиняються і впливає компанія з двох дівчат і трьох хлопців. Ті, що по центру, тримаються за руки, і я впевнена, що це саме та пара, на яку всі чекали.

Тихий гул голосів раптом змінюється вібрацією. Десь з боку стійки реєстрації починає доноситися запальна мелодія. Русалки підіймаються зі своїх місць, і зал наповнюється рухом. Хвости ковзають по воді, утворюючи яскраві візерунки, що переливаються, немов різнокольорові стрічки. Хтось сміється, хтось підспівує мелодії. Я теж мимоволі посміхаюся — від цього веселого, вільного вихору.

— Здається господиню теж підмовили. — шепоче заворожено Сірім.

— А у вас у замку бувають такі вечори?

— Так. Але... нам із братом до офіційного представлення у світ, не можна було їх відвідувати. Я завжди спостерігала з боку...

— Тоді нам варто потанцювати!

Я перебиваю Сірім і впливаю в самий розпал танцю. Не зовсім розумію, що мені робити, тому намагаюся наслідувати дівчат. Вона сміється. Я відчуваю як приємне тепло обдає серце.

Раптово мене хапає за праву руку блакитноволоса русалка, а за ліву симпатичний шатен. Вони зазивають мене в коло, і я з радістю піддаюся. Музика набирає обертів, а центр залу все більше порожнішає, залишаючи там ту саму пару.

Він — високий, із широкими плечима і блакитними серйозними очима. Вона — тендітна і сяюча, з вінком із блакитних водоростей, що обрамляють довге світле волосся.

Здається, дівчина не одразу розуміє, що відбувається. Але як тільки музика починає затихати, а він проводить рукою по її щоці, до неї приходить усвідомлення.

— Гіллане! — з легким здивуванням і любовʼю вона промовляє його імʼя.

— Моя прекрасна Брін, в імʼя хвиль і глибин нашого Владики, я запрошую тебе до зʼєднання сердець. Чи почуєш ти мій поклик?

Вона посміхається і не говорить нічого — просто торкається своєю долонею його грудей. Він робить те саме.

Між ними народжується тонкий, світний розряд, що розгорається, і на мить здається, ніби навколо пари формується кокон. Він пульсує в такт їхніх сердець, і з кожним ударом стає яскравішим. У залі тихо. Навіть вода ніби завмирає.

І ось — спалах. Мʼякий, сліпучий. Здавалося б, лише мить... але я прям відчуваю, що саме в ньому відбувається головне. Коли світло тьмяніє, вони все ще тримають одне одного за руки. Але тепер у їх очах відбивається не тільки кохання — а повне розуміння. Визнання. Злиття.

Зал вибухає оплесками, радісними вигуками. Хтось кидає вгору пелюстки водоростей, хтось витирає сльози.

А я... просто дивлюся і відчуваю, як десь у грудях, щось окрім серця пульсує.

— Це... було прекрасно.

— Ага... неймовірно. — ледь чутно відповідає Сірім.

— Сьогодні ми повʼязані навіки. — проголошує Гіллан ніжно цілуючи у скроню свою кохану. — Нехай же ця ніч буде сповнена танцем — в імʼя нашого кохання!

Музика ніби вибухає новою хвилею — веселіше, голосніше, швидше. Усі навколо сміються, плескаються, обіймаються. Хтось уже знову пускається в танок, а хтось піднімає келихи та вигукує привітання. Всюди — рух, світло, радість.