7. Біля річки

І знову усі навколо говорили лише про свято прийняття дитини від наложниці в Королівську сімʼю, що невпинно наближалося. Елєн чув про це від усіх слуг, які також не приховували своєї радості з цієї нагоди. Він навіть підслухав, як служниця із кухні купила своїм дітям яловичину ледь не за бесцінь — в такому піднесеному настрої був торговець.

Елєн замість розгубленості та тиску відчував тепер жахливу, майже фізичну перевтому. Його тіло ще не звикло до нових змін, а розум блукав серед коридорів королівського палацу й ніде не міг знайти спокій. І новоявлене примарне почуття важливої місії не зігрівало навіть нігтик на його руці.

Він багато думав про те, чи не злий це жарт долі: рятувати Велике Королівство від занепаду, знаючи, які жахи його очільник творить за межами власних територій, а він позбавлений права на вибір, просто хоче жити.

Елєн вже досить непогано адаптувався до нових правил. Але все ще дивувався шаленій кількості прислуги та абсолютно абсурдним речам, які вони робили. Наприклад, біля кожних дверей палацу стояв черговий, який кожному відкривав двері за кілька секунду до того, як до них підходили.

Найтяжчими для нього були молитовні години. Його постійно водили у кілька кімнат, присвячених різним богам-покровителям імперії, і він годинами стояв там на колінах, а іноді й в інших, більш виснажливих позах. Його голова крутилася від густих благовоній і шаленої кількості золотих атрибутів, від споглядання яких боліли очі. Кілька молитов він уже знав напам'ять. Йому сказали, що всі члени Сім'ї, слуги, усі, хто живуть у палаці, це роблять. Фараль постійно повторював:

— На поклоніннях побудована міць Великого Королівства! Подивись навколо — це ж задум богів! А як інакше Їх Величності вдалось досягнути таких масштабів?

Фараль зустрів його під дверима однієї з молитовних кімнат, коли Елєн, нарешті, зміг піднятися з колін.

— Ясний пане, ви готові, — сказав він без тіні іронії. — Готові до головної священної події. На території палацу є Храм Фагата, покровителя Короля Азара, і завтра, за день до церемонії, ви зможете там наодинці помолитися. А після пройде таємний обряд. Навіть я не знаю, що там буде відбуватися. Це значуща подія.

Елєн уважно слухав і відчував, як всередині нього утворюється крижана брила, яка заморожує його легені.

Фараль трохи пом’якшив тон:

— Сьогодні ви заслужили невелику перерву і можете вийти в місто. Звісно, у супроводі.

Елєн так зрадів, що відчув, як ці гарячі слова зігріли його груди! Він наче вперше по справжньому вдихнув, перебуваючи тут, у палаці.

Навіть не замислюючись, хлопець помчав до ринку, щоб хоч здалеку заглянути в ті очі, які його так зацікавили. Але він був настільки виснажений, що навіть не подумав, що так пізно ввечері ринок буде закритий. Його надія розсипалася, коли він побачив порожні зачинені лотки. Сум швидко змінився розчаруванням. Розчаруванням у власній тупості. І на що він розраховував, коли сонце вже почало сідати?

Оскільки майбутній принц уже вийшов у місто, то не міг знехтувати такою можливістю. 

Хлопець оглянувся навколо і знову побачив камʼяний монумент, що, як він уже знав, розташовувався на головній площі. Навіть не думаючи, майбутній принц розвернувся і попрямував в іншу сторону.

Чим далі він відходив від центру міста, тим менше йому зустрічалося храмів і місць поклонінь і тим скромнішими вони ставали. Але це не зупиняло людей безкінечними стрічка заходити до святих місць, щоб помолитися перед тим, як йти додому. 

Переважна більшість дзвінких слів, які Елєн чув від випадкових прохожих, стосувалася церемонії… Це його засмучувало.

— Я таку тканину для сукні купила…

— Кожного дня молюся, щоб це був символ хороших змін…

— Цікаво, як він виглядає…

— Як Королева могла таке дозволити…

— Новий принц не матиме жодного права на престол? Для чого тоді це…

Різноманітні голоси звучали навколо нього, не підозрюючи, що предмет їхнього обговорення проходить повз них і все чує.

Від напруги і суму Елєну хотілося бігти і він навіть готовий був рванути, роздумуючи, чи вдасться йому хоч на хвилинку позбутися королівської варти під прикриттям, як тут — річка.

Хлопець, загрузнувши в своїх емоціях, не помітив, як вулиця з простецькими будинками закінчилася і привела його прямісінько до води, що вже охолоджувача повітря навколо, розповсюджуючи свіжу вологість.

Коли Елєн підійшов до берега, вечірнє сонце вже потонуло за горизонтом, кидаючи багряні та золоті відблиски на воду. Неподалік від нього весело цвіркотіли кілька дівчат. І як же він був здивований, коли серед них побачив ту дівчину, заради якої біг на ринок сьогодні.

Вони стояли, зануривши босі ноги у воду. Тонкими руками мили та замилювали величезні рулони шовку та льону, розвішуючи їх на прибережних кущах. Дівчата весело сміялися, їхні голоси лунали над водою.

Шер'аан випадково глянула на нього, але зовсім не звернула уваги на високого хлопця в дорогому одязі. Він трохи засмутився і підійшов ближче. Охоронці позаду нього робили вигляд, що насолоджуються спогляданням заходу сонця.

Усі дівчата замовкли і насторожилися, побачивши хлопця, який мовчав і тупо дивився на них. Їхня радість миттєво зникла, обличчя стали серйозними і настороженими. Елєн, коли це побачив, відчув себе повним придурком, руйнівником їхньої миті свободи, й захотів розвернутися та втекти.

Але тут в очах Шер’аан блиснув вогник впізнавання і вона тепло посміхнулася, залишивши рулон тканини й підійшовши до нього:

— Вашій мамі сподобалась хустинка? — запитала вона тихим, але впевненим голосом, що розірвав напружену тишу.

Елєн, спантеличений її прямотою, відповів не відразу:

— Впевнений, що їй сподобалася…

Йому так соромно стало перед дівчиною за брехню і перед мамою за те, що турбує її на тому світі. Вона, мабуть, згорає від сорому за свого сина. 

— Я рада, — спокійно відповіла дівчина.