6. Палацові будні

Пройшло кілька днів нестерпного життя в палаці — такі схожі один на одного і разом з тим наповнені шаленою кількістю новизни, яка миттєво вилітала з голови. Фараль постійно давав йому настанови і вводив в курс звичаїв і порядків в новому середовищі. Бувало, що Елєн плутав не лише божеств, а й місця їхнього поклоніння, що викликало холодний жах у щиро віруючих слуг.

Куди б не відлучався майбутній член Королівської сім’ї, за ним всюди слідували шпигуни Корололя. Крім слуг він більше ні з ким не спілкувався, але від них він дізнався, що в палаці і за його межами йде підготовка до його власної ініціації. Обіцяють масштабне свято і простий люд з нетерпінням чекає цього дня! Кажуть, що храми вже давно не були такими переповненими. І хоч ніхто не сміє жалітися на життя у Великому Королівстві, але всі вірять, що ці зміни принесуть із собою більше миру та спокійних днів.

— Я не розумію, для чого це святкування? Хіба воно не привертатиме увагу до мене?

Фараль, як завжди, уважно подивився на щиро нерозуміючого хлопця:

— Переді мною ніхто не звітує, Ясний пане. Тим більше це вперше в історії приймають дитину наложниці в Королівську сім'ю… Я навіть ніколи не чув про закони чи слова богів, які могли б прокоментувати такий випадок.

— Я все одно не розумію. Мені здається, що це не логічно.

— Я теж так думаю, але хто ми такі, щоб обговорювати волю самого Короля. Ще й за підтримки ЇЇ Величності… — він на хвилинку задумався і підняв руки й погляд до неба, — Вона говорить із самими богами, значить такий їхній задум.

Згадавши розмову в таємній кімнаті, Елєн подумав, що можливо так воно і є.

— Фаралю, я хотів би вийти трохи в місто, мені тут не по собі.

Чоловік співчутливо глянув на майбутнього принца. Він підозрював, що його може чекати в майбутньому і хоча спочатку хотів сказати, що в них так багато справ, що він і думати про це не може, та сказав інше:

— Через кілька днів залишаться лише формальні підготування і молитовні вечори, тому ви матимете можливість трохи вийти звідси. Але я не розумію, невже у такому величезному місці вам так тісно?

— Навіть описати не можу…

Елєн вже добре орієнтувався, де знаходиться його крило практично з будь-якого місця у палаці, тому досить швидко знайшов шлях до нього. Але не поспішав. Його чекала молитовна служба і він не мав права пропускати її. Такі закони життя в палаці, всі тут були надзвичайно віруючі і богобоязкі.

А він не вірив богам з багатьох причин. І навіть не тому, що вони забрали життя його матері так рано. А тому, що на власні очі бачив, як живеться людям із завойованих територій. Хіба буває так, що боги вибирають, кого благословляти, а кого ні виключно за національною приналежністю? Чи соціальним статусом? Якщо буває, то ж ким тоді насправді є ці жахливі створіння?

Він знав чоловіка із поселення під Білою горою. Гора давала силу керувати стихіями природи людям, які там народилися. На тій землі росли надзвичайно екзотичні фрукти, овочі й трави, які давали великі й смачні урожаї, що могли зберігатися роками. Поселення ніколи ні з ким не вело торгівлі, чи війн. Жили мирно, але окремо від світу. Поки не прийшов Король Азар і не знищив все…

Десяток людей, які дивом вціліли, він розселив вздовж річки по найдальших закутках, щоб вони ніколи не знайшли можливості зустрітися. Чоловіку, як і всім іншим жителям магічних земель, одягли браслет, який стримував серйозну магію. Його пшеничне волосся з кожним роком перетворювалося на попільне, відбираючи всі життєві сили. Чоловік почав їсти все менше й менше, говорячи, що на нових землях росте бідна й несмачна їжа. Елєн щиро дивувався цьому — сад новоприбулого пишнівся зеленню, квітами й найвищим різнотрав’ям, яке пахло далеко від його дому. А овочі й фрукти були найідеальнішими, які малий хлопець коли-небудь бачив.

Рік за роком чоловік марнів, а днів, коли його можна було побачити у власному подвір’ї ставало все менше. Одного дня його винесли з дому неживого.

З часом Елєн зрозумів, що Королю навіть не потрібно докладати зусиль, щоб іноземці не приживалися й не могли об’єднатися проти нього — далеко не кожен міг справитися з тугою за своїм домом. І такі випадки він зустрічав всюди та весь час.

Все життя він ріс серед людей, чиї долі були зламані Великим Королівством.

Але не дивлячись на власні переконання, у нього тепер не було прав ні на що, включно з правом на віросповідання.

Із важких думок його вирвав веселий голос:

— Отримавши виняткову можливість жити найкраще життя, як ви можете ходити з таким насупленим обличчям?

Елен підняв голову і побачив принцесу Сулі, дружину наслідного принца. Він швидко вклонився:

— Ваша Величність! Не мав наміру образити вас своїм виразом обличчя!

— Не потрібно зайвих церемоній! Ми ж вже майже свояки, — дівчина безтурботно посміхнулася, взяла його під руку, — Проведу вас трішки.

Хлопець дуже розгубився. Фараль не говорив йому, як потрібно себе поводити, коли говорять, що церемоній не потрібно і вирішив це в нього сьогодні перепитати. В моменті він дослухався до прохання принцеси, щоб її не образити — так підказало серце. 

— Вам випала така можливість! Ви мабуть й досі не можете повірити! Благословення богів звалилося вам прямісінько на голову. Люди, буває, до кінця життя моляться про таке і навіть тисячної частинки не отримують, а ви — справжній улюбленець богів! Я така рада за вас! Навіть не уявляю, що ви відчуваєте!

— Звісно… — невпевнено протягнув Елєн.

— Найкраща їжа, найдорощі сукна, піддані, бали, свята, золото… Не життя, а мрія! Ох! А відчуття, коли костюм шиють спеціально під вас! А прикраси звозять із усього світу! А спеції! Ви вже куштували Снігову квітку? ЇЇ везуть із самої півночі, уявляєте? Вона росте лише під снігами і коштує такі гроші, за які цілу країну можна купити! Хоча аромат трохи дивний, але ж як це незвичайно!

Вона говорила й не зупинялася, а Елєн через це все відчував ще більший тиск. Йому знову починала боліти голова.