5. Перша зустріч

Елєну цілу ніч снилися кошмари. Його тіло кидало то в холод, то в жар. Сильна спрага крала відчуття комфорту і спокою. Кілька разів його будила прислуга через те, що він кричав уві сні.

Одна із служниць була досить дорослою жінкою, яка дивилася йому в очі з неприхованим переживанням і співчуттям.

Вперше вона лише запропонувала воду. Коли ж розбудила його вдруге, вона запропонувала заспокійливий чай. Елєн погодився і чомусь подумав, що це буде той самий чудодійний напій, який він пив на вечері, але виявилося, що це був звичайний трав’яний збір. Жінка запитала, чи не потрібна ще якась допомога, але він тільки подякував їй. Вона низько вклонилася і, перед тим як зачинити двері, сказала, що якщо щось знадобиться, на його столі є дзвіночок — вона одразу прибіжить.

Елєн ледве дочекався ранку. З першими сірими променями він швидко вмився й одягнувся у свій старий одяг, в якому приїхав: поношені, але чисті штани та проста туніка. Це була його своєрідна форма протесту проти золотої розкоші.

Служниця, яка почула його кроки, дочекалася, коли він вийде з ванної кімнати і вклонилася. Вона не змогла приховати здивування, коли побачила його скромне вбрання.

— Милостивий пане, ми ще не знаємо вашого графіку на день і не були готові…

— Нічого страшного! Пані, як вас звуть?

Пані вклонилася ще нижче і невпевнено промовила:

— Служниця Намат, Милостивий пане.

— Пані Намат, скажіть, будь ласка, де тут вихід?

— Я Вас проведу, пане!

— Дякую!

Намат виглядала трохи розгубленою і по дорозі насмілилася запитати:

— Милостивий пане, на котру годину нам приготувати обід?

— Я повернуся… — він задумався на мить, насолоджуючись очікуваннями від прогулянки. — Я повернуся не голодний, сподіваюся.

Насправді Елєн був неймовірно щасливий, що його ще ніхто не спіймав, щоб запросити на якийсь черговий офіційний обід чи вечерю, де його всі будуть ігнорувати. Він так рідко бував у столиці, що ще з ночі, коли не спав, думав про знамениту парову випічку дядька Чжоу з Великої Піднебесної, славетну не тільки в столиці, а й далеко за її межами.

Хоча ранок був ще холодний і сонячне проміння лише зафарбувало небо у світлі персикові кольори, а саме сонце ще не з’явилося, від думки про ці знамениті булочки в його роті зібралося повно слини. Настрій навіть трохи піднявся, бо в нього було відчуття, наче він трохи відтермінував свою страту.

На вулицях ще майже не було нікого, крім двох непоспішаючих чоловіків, що пленталися позаду нього. Коли він захотів розвернутися, щоб запитати в них у який бік головний ринок, вони чарівним способом зникли. Він здригнувся, відчуваючи невидиму присутність.

Через деякий час він зустрів випадкового перехожого і той у гарному настрої вказав йому дорогу. На вулицю почали виповзати ще сонні люди й ціленаправлено кудись прямували, або вже бралися до роботи.

Коли Елєн дійшов до ринку, то з подивом зрозумів, що прийшов раніше за багатьох продавців. Навіть якщо йому вдасться відшукати дядька Чжоу, то чекати, доки той відкриє свій лоток, доведеться не менше години.

Він знову побачив тих двох чоловіків, але вони майстерно зникли серед вулиць. Тепер він був певен — це варта і їх, ймовірно, більше, ніж двоє.

Він оглянувся навколо і вдалечі побачив високий стовп. Оскільки Елєн мав вдосталь вільного часу, то вирішив поцікавитися, що то за дивний монумент. Коли хлопець вже наближався до стовпа, то зрозумів, із висіченими молитвами, що закликали богів до милості. По дорозі він звернув увагу, що на деяких вулицях храмів навіть більше, ніж будинків.

У бік, звідки він прийшов, йшла жінка, а позаду неї кілька рабинь надзвичайно різноманітної зовнішності. Одна з них мала розписане золотистими візерунками обличчя — жителька колишніх магічних земель, або, скоріше, їхній нащадок, бо вона була досить юною.

Жінка повчала їх, хто і яку роботу має виконувати протягом дня, поки її не буде вдома:

— Луфі, дивися, щоб мій чоловік сьогодні знову не напився, я чекаю важливих гостей ввечері!

— Так, моя пані!

— Шерʼаан, Аніт, сьогодні торгуватимете зі мною!

Рабиня із візерунком на обличі спокійно посміхнулася:

— Так, моя пані.

У дівчини був дуже приємний голос, навіть дещо заспокійливий.

Хлопець не втримався і повернувся, щоб розгледіти її. Вона була невисока й струнка, з м’якими рисами обличчя та великими глибокими, ніби освітленими зсередини, темними очима. Її обличчя прикрашав вишуканий, тонкий візерунок із золотистої фарби, характерний для народу земель Саверен.

Король Азар був настільки великодушний, наскільки й жорстокий. Хоча він знищував усі магічні землі без розбору, але ті, хто залишився в живих, могли сповідувати свою релігію, носити власний одяг і говорити власною мовою. Дівчина була одягнена дуже яскраво: глибокий синій і червоний кольори тканин неймовірно перегукувалися з орнаментом на її обличчі.

Елєн усміхнувся сам до себе. У своєму селищі, яке було досить бідне і далеко від річки, він не знав жодного багатія, який міг би дозволити собі раба. Тому навіть не уявляв, що вони можуть так життєрадісно чи спокійно виглядати, а головне — бути яскравими представниками свого народу.

А от, що він знав точно — мирне співіснування поневолених народів було лише ілюзією. 

Хлопець пройшов далі за площу і помітив, що ці двоє чоловіків знову слідують за ним. Цього разу вони й не дуже ховалися.

Раптом він побачив, як люди розбирали завали колись величезної будівлі. Він міг тільки уявити, як ще довго і багато роботи їм було робити, тому що масштаби руйнування вражали.

Він, можливо, і хотів у когось запитати, що тут сталося, але не наважився.

Коли хлопець повернувся на ринок, знайти булочки дядька Чжоу було зовсім неважко: вони пахли ще до того, як він дійшов до лотка. А їхній смак перевершив всі очікування.

Ринок був просто неймовірний, сповнений галасу, барв і запахів. Він бездумно блукав, чіпляючись очима за найрізноманітніші товари. Серед переповнених рядів він побачив жінку, яку зустрів на площі і поруч із нею була та дівчина з чарівним обличчям. Вони продавали тканини. Елєн став розглядати товари і був вражений матеріалом і кольорами, а особливо шовком, бо здавалося, що він увібрав у себе все світло сонця. Жінка-торговка не звертала на нього увагу, мабуть, через його одяг, але коли помітила, що він не відходить, то штовхнула одну із рабинь під бік: