3. Сімена вечеря

Блідо-блакитний кулон на срібному ланцюжку мерехтів на шиї Елєна, відбиваючи золоте світло свічок, що прикрашали обідній стіл. На його подив, стіл був абсурдно гігантським, виконаним із цільного шматка темного полірованого дерева. Усі сиділи так далеко один від одного, що обличчя Короля та Королеви він взагалі не міг розгледіти. Елєн не був навіть певен, чи почули вони його тихе, незграбне вітання.

Король Азар сидів у центрі, його профіль був затінений. Королева Санутрет сиділа праворуч, її постава була нерухомою, як холодна статуя.

За столом сидів і Медар, старший син Короля. Він взагалі не звертав на Елєна уваги, та й не тільки на нього. Наслідний принц втупився в свою тарілку і навіть не відчував, як його дружина кілька разів легенько штовхнула в бік. Хоча в тарілці не було нічого неймовірно вишуканого чи надзвичайно рідкісного, та  засмажена перепілка збуджувала слинні потоки, які швидко наповнювали рот. Він голосно ковтнув і ледь не начхав на всі правила етикету, щоб схопити золотисту пташку й проковтнути її за один раз.

Його дружина, Сулі, була єдиною, хто усміхнулася і ледь кивнула головою. Вона мала досить приємне і миле обличчя, яке абсолютно не пасувало до її зовнішнього вигляду: переливчастий атлас її пишної сукні, що грав всіма відтінками веселки, прикрашала сотня дорогоцінного каміння, а прикраси просто кричали про свою неймовірну вартість і виняткову рідкісність. Якби вона стояла за вітриною ювелірної лавки, то й ніхто не здогадався б, що то жива людина.

До Короля підійшов церемоніймейстер, прошепотів щось на вухо і швидко відійшов. За мить почали виносити їжу та напої, гідні бенкету. Оскільки Елєн сидів навпроти свого старшого брата, але з боку від нього, він міг чітко бачити, що лише йому одному їжі принесли більше, ніж Медару з дружиною, разом узятим. Він знітився. У шлунку продовжувало крутити, а знайома нудота знову піднялася  до горла. Голова ледь помітно запаморочилася.

Усі мовчки приступили до вечері. Тишу порушували лише ледь чутні звуки столових приладів та плескіт фонтана у внутрішньому дворі.

Елєн оглянув страви перед ним. Поряд зі смаженим м’ясом незрозумілого походження та рибою, покритою золотою глазур'ю, стояли дивні, яскраві салати. Багато страв він взагалі не знав, як називаються, а деякі бачив уперше в житті. Він побачив щось зелене, нічим не прикрашене, схоже на парові овочі, і обережно спробував його. Це був легкий, соковитий смак, який, здавалося, не посилював відчуття нудоти. Він подивився на інші та зрозумів, що більше нічого не зможе з’їсти.

Весь цей час за ним спостерігала дружина його старшого брата — Сулі. Вона викликала слугу і швидко сказала йому щось на вухо. Слуга кивнув і зник. Через невелику кількість часу перед Елєном з’явився чайний сервіз на одну персону. Слуга, не дивлячись йому в очі, тихо, але достатньо чітко, щоб Елєн міг усе зрозуміти, сказав:

— Ясний пане, це чай з лемонграсом та крижаною м’ятою. Заспокоює шлунок, серце та розум і покращує апетит. Це... подарунок від Її Величності Принцеси Сулі.

Чоловік стояв, не рухаючись, і чогось чекав. Елєн тихо промовив «Дякую» і подумав, що це саме те, що йому потрібно. Він хотів взяти сервіз із його рук. У цей момент, коли Елєн випадково торкнувся його руки, слуга так злякався, що ледь не зомлів, і ледве бачачи, що він робить, почав незграбно виставляти предмети на стіл. Елєн, опустивши голову, тихо почав просити вибачення за свою незграбність і дякувати. Слуга хотів крізь землю провалитися і почав кланятися ще нижче, майже торкаючись столу.

Елєн відчув гостре бажання заплакати — що не так із цими людьми?

Він ледь чутним голосом сказав:

— Благаю, припиніть схилятися до самої землі. Я вам дуже вдячний, аромат у чаю фантастичний.

Слуга покірно розігнувся, але його обличчя було блідішим за квіти лотоса в королівському озері.

На цю невеличку тиху метушню підвів очі Медар. Він підняв брову з виразом "бездар" і повернувся до смакування свинячої ніжки, даючи зрозуміти, що цей новий родич викликає лише презирство.

Чай справді не лише фантастично пах, а й мав неймовірний смак. Елєн відчув, як вже після першого ковтка його судомне горло розслабилося. Після другого — перестало крутити в животі. А як тільки перша чашка добігла кінця, він зміг вільно дихати, і йому стало значно легше.

Він усвідомив, що з вчорашнього вечора практично нічого не їв. І здивувався, що сьогодні вранці у його шлунку знайшлося чим окропити трохи підлоги палацового будинку. Королівський слуга практично не дав йому часу на збори і протягом всієї ночі вони їхали до столиці. А протягом дня в нього навіть не було відчуття голоду. 

Дуже обережно, з-під лоба, він глянув на дружину брата, контролюючи, чи не спостерігає за ним ще хтось. Як тільки Сулі відчула на собі його погляд і посміхнулася йому, він із глибокою вдячністю кивнув. Нарешті, він зміг трохи поїсти.

За дверима обідньої зали вже стояв Фараль, чекаючи на Елєна.

— Ясний пане, дозвольте показати вам ваш внутрішній двір?

Насправді Елєн дуже сильно хотів спати, але його виховання не дозволило йому відмовити. Та й, можливо, це була нагода нарешті щось дізнатися.

Внутрішній двір був раєм на землі. Фантастичні рослини, які, здавалося, світилися власним світлом, і дивовижні тварини, що поводилися абсолютно як домашні — це все неймовірно вражало. В один момент він навіть забув, де і з якої причини знаходиться. Він ніколи в житті не бачив подібного місця, і запахи екзотичних квітів зводили його з розуму.

Ельфар спостерігав за ним і дав можливість роздивитися все, вирівнявши швидкість кроку під свого супутника.

Хоча обличчя Елєна виражало захват, голос був важким і сумним:

— Відчуваю себе спійманою мишею…

Здавалося, це був саме той момент, якого так чекав Фараль. Вони зупинилися біля лавки, прихованої в тіні квітучого дерева.

— Ясний пане, існує щонайменше сотня речей, які вам варто було б дізнатися саме в цю мить, але я спробую хоча б по порядку… — старий чоловік понизив голос.