Хаос на площі тривав лічені миті — але їх вистачило. Дим, крики, штовханина. Айлін відчула різкий удар у спину й втратила рівновагу.
-Корвене! — встигла крикнути вона
Чиясь рука затисла їй рота. Запах гірких трав ударив у ніс. Світ поплив.
Коли вона розплющила очі, було темно. Камінь. Сирість. Ланцюг холодив зап’ястя.
— Ласкаво просимо назад, Ваша Високосте, — пролунало з тіні.
Вона впізнала голос
— Раднику не личить звертатися до мертвих, — холодно відповіла Айлін
Він вийшов на світло факела
— Ви зробили помилку. Народ не пробачає слабкості.
— Народ не пробачає брехні, — сказала вона.
Радник усміхнувся
— Корвен не прийде. Він обере виживання.
Айлін підвела голову
— Ви його не знаєте.
У цю ж мить, за стінами темниці, Корвен стояв перед радою.
— Вона в руках ворога, — сказав він.
— Або ми діємо зараз, або втратимо королівство.
— Ти готовий пролити кров? —спитали його.
-Я готовий зруйнувати трон, — відповів він.
У темниці радник нахилився до Айлін.
— Завтра ви підпишете зречення.
-Завтра, — відповіла вона тихо, — ви почуєте, як падають замки.
Бо вона знала: Корвен іде.
І цього разу — без правил.