Розділ 18. Голос, що розколов тишу

Площа перед старим палацом була заповнена людьми. Не святом — очікуванням. Повітря тремтіло, немов перед грозою.

Айлін стояла за завісою балкону. Серце билося рівно, занадто рівно

— Якщо зараз відступиш, — тихо сказав Корвен, — я вивезу тебе з міста. Назавжди.

— А якщо вийду, — відповіла вона, — дороги назад не буде.

Вона відсунула завісу.

Натовп затих. Хтось упустив кошик. Хтось перехрестився. Вони не знали, хто вона — але відчували.

— Люди королівства, — її голос був чіткий, без тремтіння. — Ви чули чутки. Вам казали боятися їх.

Вона зробила паузу

— Я тут не для того, щоб вимагати корону. Я тут, бо брехня править довше, ніж тирани.

У натовпі здійнявся шепіт

— Колись у вас була принцеса, — продовжила Айлін. — Її ім’я намагалися стерти. Але ім’я — це не звук. Це пам’ять.

Корвен стояв позаду, готовий до найгіршого.

— Якщо правда — злочин, — завершила вона, — тоді я винна. Бо правда жива.

На мить запала мертва тиша.

А потім — крик.

— Це вона!

І в ту ж секунду з дахів зірвалися тіні

— Айлін! — Корвен кинувся вперед.

Стріла пролетіла там, де щойно була її голова. Люди закричали. Охорона вихопила мечі.

Корвен закрив її собою

— Це була пастка, — прошепотів він

— Ні, — відповіла вона, дивлячись на хаос унизу. — Це була відповідь.

Її ім’я більше не було таємницею

А значить — хтось мусив померти, щоб правда замовкла.

 І королівство вступило в день, з якого вже не прокинеться колишнім.