Принцеса під чужим ім’ям

Розділ 17. Ім’я, що не зникло

Ранок приніс не спокій, а новини.У місті з’явилися листівки. Анонімні. Без підпису. Але з питанням, яке всі боялися читати вголос:

«А якщо спадкоємиця жива?»

Айлін тримала одну з них у руках. Папір тремтів — чи то від вітру, чи від правди.

— Це не радник, — тихо сказав Корвен. — Він би діяв обережніше.

— Це народ, — відповіла вона. — Вони пам’ятають.

Того ж дня Корвен скликав малу раду

-людей, що були йому зобов’язані не титулами, а життям.

— Якщо ми мовчатимемо — нас знищать поодинці, — сказав він. — Якщо заговоримо — почнеться буря

Айлін підвелася.

— Я не прошу трон, — промовила вона. — Я прошу правду. І право не ховатися.

У залі запала тиша

— Ти готова назватися? — спитав старий маршал.

Айлін зітхнула.

— Ще ні. Але я готова зробити так, щоб моє ім’я перестало бути таємницею.

Увечері вона вийшла на балкон, де колись стояла як принцеса. Місто під нею жило, дихало, чекало.

— Я боюся, — зізналася вона Корвену.

— Я теж, — відповів він. — Але страх — не причина зупинятися.

Вона взяла його за руку.

— Тоді завтра...

— Завтра ти заговориш, — завершив він.

У небі спалахнула блискавка Наче саме королівство затамувало подих.Бо ім’я, яке намагалися стерти, поверталося.

Подобається

#5987 в Любовні романи
#190 в Історичний любовний роман

Відредаговано: 13.01.2026