Розділ 16. Крок у темряву

Вони виїхали з палацу вже за північ. Вулиці були майже порожні, але Айлін відчувала — за ними стежать. Не очима. Наміром.

— Карета їде повільно, — тихо сказала вона.

Корвен кивнув.

— Занадто.

Це сталося раптово. Кінь заржав, карета різко смикнулася — і в наступну мить щось важке вдарило в дверцята.

— Лягай! — крикнув Корвен,

накриваючи її собою

Скло розлетілося, холодне повітря врізалося в легені. Чиясь рука схопилася за край карети.

 Метал блиснув у місячному світлі.

Айлін не закричала.

Вона діяла.

Схопивши кинджал, який Корвен колись змусив її носити «на всяк випадок», вона вдарила — різко, без вагань. Рука зникла.

— Вперед! — наказав Корвен кучеру.

Карета рвонула. За ними пролунали крики, тупіт, але темрява проковтнула переслідувачів

Лише коли ворота маєтку зачинилися, Корвен видихнув. Він обернувся до Айлін — і завмер

— Ти поранена?

— Ні, — відповіла вона. — Але… це був не випадковий напад.

Він кивнув.

— Радник. Він не чекає.

Тиша між ними була важкою. Нарешті Корвен сказав те, що давно висіло між словами

— Якщо правда вийде назовні — я стану ворогом корони.

— А якщо не вийде — я назавжди залишуся тінню, — відповіла Айлін

Він підійшов ближче.

-Я зроблю свій вибір.

Вона підняла на нього погляд

— Корвен…

— Я обираю тебе, — твердо сказав він.

— Не трон. Не спокій. Тебе.

Ці слова були страшнішими за напад. Бо тепер вони йшли проти всього світу — разом.

Айлін зробила крок до нього.

— Тоді наступний хід — мій.

Десь у темряві хтось уже готував відповідь.

Війна більше не була прихованою Вона почалася