Розділ 15. Гра без права на помилку

Королівський радник чекав їх у бічній залі, віддаленій від музики й сміху. Тут повітря було важким, мов перед бурею. Айлін відчула, як Корвен ледь помітно випрямився — не як чоловік, а як стратег.

— Герцогу Корвен, — радник вклонився.- І… ваша дружина Його погляд затримався на Айлін на мить довше, ніж дозволяли правила

— Ви хотіли нас бачити? — спокійно запитав Корвен 

— Лише поговорити, — усміхнувся радник. — Чутки — річ небезпечна. Особливо ті, що стосуються зниклих спадкоємців.

Айлін не здригнулася. Вона дивилася на нього рівно — так, як дивилася колись на послів. 

— Чутки живуть там, де бракує правди, — сказала вона м’яко.

Радник повільно кивнув.

— Ви говорите, мов людина, що добре знає двір.

— Я жила серед тих, хто любить маски, — відповіла Айлін. — І навчилася відрізняти їх від облич

На мить запала тиша.

— Скажіть, — радник нахилився ближче, — якби принцеса Айлін була жива… де б вона ховалася?

Корвен зробив крок уперед

-Вона не ховалася б, — твердо сказав він. — Бо справжня сила — не в тінях.

Радник усміхнувся, але в очах не було тепла.

— Цікава відповідь.

Раптом він простягнув руку до Айлін.

— Дозвольте…

Корвен перехопив рух.

— Моя дружина не любить, коли до неї торкаються.

Погляди схрестилися. У цій миті було все — підозра, страх, правда, що ось-ось прорветься.

— Передайте королю, — спокійно сказала Айлін, — що спадкоємці можуть зникати… але королівства пам’ятають.

Радник завмер

— Ви смілива жінка

— Я просто знаю, чого варта правда,

— відповіла вона

Коли вони вийшли із зали, Корвен тихо прошепотів:

-Ти щойно пройшла над прірвою

— Ні, — відповіла Айлін. — Я змусила його подивитися вниз.

Але вони обоє знали: радник не відступить.

Гра стала відкритою.

І наступний хід буде кривавим.