Розділ 14. Бал під чужим ім’ям

Зала сяяла світлом кришталевих люстр, але для Айлін воно здавалося надто яскравим. Кожен погляд, кожен шепіт змушував серце битися швидше. Сьогодні вона була не принцесою і не втікачкою — сьогодні вона була герцогинею Корвен, жінкою під чужим ім’ям.

— Пам’ятай, — тихо промовив Корвен, подаючи їй руку. — Ти тут законно.

Вони не мають права сумніватися

— Сумніви живуть не в правах, а в очах, — відповіла вона, злегка всміхнувшись.

Музика заграла, і вони увійшли до зали. Айлін трималася рівно, з високо піднятою головою — так, як її вчили з дитинства. І саме це стало небезпекою.

-Ваша постава… — промовив один із вельмож, зупиняючись поруч. — Вона нагадує мені когось.

Айлін завмерла лише на мить, але Корвен відчув це.

— Моя дружина виросла при дворі, — спокійно сказав він. — Гарні манери іноді вводять в оману.

Погляд чоловіка ковзнув по її обличчю, затримався на очах

— Так… очі, — пробурмотів він. — Саме такі були в принцеси Айлін.

Музика заглушила подих. Світ зупинився.

— Очі не можна вкрасти, — м’яко відповіла Айлін. — Але й пам’ять іноді бреше.

Корвен стиснув її руку трохи сильніше

— Танцюй, — прошепотів він. — Поки вони дивляться — вони не діють.

Вони кружляли серед гостей, і кожен крок був ризиком. Але в цій небезпеці між ними народжувалася довіра — гостра, справжня.

Раптом музика обірвалася.

— Герцогу Корвену і його дружині —честь привітання від королівського радника, — оголосили в залі.

Айлін відчула, як холод пробіг спиною.

Радник знав її.

Колись

Корвен нахилився до неї.

— Що б не сталося — дивися тільки на мене, — сказав він. — Я не дам тобі впасти.

Вона підняла на нього очі

— Тоді не відпускай, — прошепотіла вона.

І вони пішли вперед — під світлом люстр, під поглядами ворогів, під тягарем правди, яка дихала їм у спину.