Розділ 3. Перші тіні довіри

Наступні дні Айлін проводила у будинку герцога, навчаючись жити під чужим ім’ям і виконувати роль слухняної дружини. Кожен рух, кожне слово було перевіркою, а герцог уважно спостерігав за нею, немов шаховий гравець, який передбачає кожен крок суперника.

Вперше вони залишилися наодинці в бібліотеці. Світло лампи падало на високі стелажі, і тіні танцювали на стінах. Айлін відчула легкий тремтіння в грудях.

— Ти швидко вчишся, Еліс, — промовив герцог, голос спокійний але з ледь помітним відтінком інтересу.

— Я не хочу помилятися, — тихо відповіла вона.

Вони стояли близько один до одного, і Айлін вперше помітила щось більше у його сірих очах — не холод, а обережну цікавість.

— Ти боїшся мене, — сказав він, крокуючи до неї так близько, що її — Можливо, — відверто промовила вона, піднімаючи погляд. — Але я не боюся свого життя.

Герцог лише посміхнувся ледве помітно. Його рука випадково торкнулася її плеча, і Айлін відчула дивне тепло, якого не очікувала.

— Минуле не залишить тебе так легко, — прошепотів він. — Але можливо, тут, у цій новій ролі, ти знайдеш щось більше, ніж просто порятунок.

Вона не знала, що відповісти. Слова його були загадкою, але серце почало тихо шепотіти: може, у цьому холодному будинку і серед договірних правил є місце для чогось справжнього.

Того вечора, коли Айлін лягала спати, вона зрозуміла: бути Еліс — це не лише маска. Це гра, у якій з кожним днем виникають нові ризики… і нові почуття.