Розділ 7

Зранку, Софію розбудила служниця. Зрозумівши, що вже час їхати, вона ледь сповзла з ліжка на підлогу, і вже лежала там. С підлоги нікуди не сповзеш, тому довелося вставати.

Зібравши речі і гроші, Софія вийшла на двір, де її чекала розкішна карета і троє липучок з сумними обличчями. Девід підійшов до Софії, і обійнявши сказав:

—Я чекатиму на тебе.

—Я також...

Еліс підбігла, і розплакавшись, теж обійняла.

—Ти ж ще повернешся, правда?

Хоч Софія не з довірливих людей, вони з Еліс за цей тиждень сильно здружилися.

—Ну звісно. Головне чекай мене тут.

—Ну куди ми поїдемо?–Поблажливо відгукнувся граф.

Софія подивилася на нього з серйозним обличчям. Єдина людина, котру вона не була тут рада бачити, але була йому вдячна, так і не навчилася нормально спілкуватися.

Софія подивилася на нього, і в її очах можна було прочитати:

Олень безрогий, тільки вздумай Еліс образити, я приїду з академії і від тебе навіть мокрого місця не залишиться!

—Ну все, бувайте.

—Ще побачимось.–Сказав Девід.

Софія зайшла в карету, і побачила, що зовні вона набагато менше ніж всередині.

Обожнюю магію...

Зайшовши всередину, вона побачила повноцінну просторну кімнату, а не тісну карету.

Роздивившись тут усе, вона плюхнулася на диван, і взяла книжку, яку дав їй Девід. 

"Магія для дітей початківців"...

Він, що? Думає я зовсім чаклувати не навчуся? Ну добре. Хоча б ази мені знати треба.

Дві години з книжкою пролетіли для неї непомітно. Софія дізналася багато нового, та як і куди направляти магію.

Думаю, щось мені треба буде спробувати, коли приїду.

За вікном вже виднівся пейзаж з білим казковим замком, та чарівними водопадами.

Роздалося іржання коней, та кучер сказав:

—Ми приїхали.

Софія вийшла з карети, та зайшла в гарний замок. Всередині було багато людей, як із знаті, так і з простого народу.

Та її погляд зачепився за хлопця, який стояв з іншими хлопцями, і щось казав дівчині, яка ледь не задихалася від сліз. Побачивши цю несправедливість, Софія навіть не помітила, як підійшла до них.

—Щоб я тебе більше тут не ба...

—А я бачу тут у вас весело.

—Ти хто така? Проблем хочеш?–Гиркнув один з хлопців.

—Для тебе я кошмар твій!

—Що?

—Вам не соромно? Наче вже дорослі хлопці, а таким займаєтесь!

На цю сцену почали збиратися та обертатися люди.

—Не треба...–Схлипуючи, говорила дівчина за спиною Софії.

Софія повернулася до неї і запитала:

—Як тебе звати?

По холу почулися тихі шепотки, але Софія не звертала на них увагу.

—Б-Берта...

—Та така потвора як воно не заслуговує навіть на ім'я!–Знову почувся голос хлопця.

—Чого ви до неї причипилися?

—Бо воно демон! І не заслуговує на навчання тут!

В дверях кабінета ректора, з'явився господар свого кабінету.

—Самі ви потвори! І не заслуговуєте на навчання тут! Це Академія магіії, а не Академія грубіянів! І якщо ви будете когось тут ображати, я в стороні стояти не буду!

Софія схопила Берту за руку і потягнула її з собою.

—Ах ти...– Зашипів один з хлопців, і жбурнув у неї вогняну кулю.

Розвернувшись, Софія не встигла навіть відреагувати, як побачила цю сферу, яка неслася прямо їй в обличчя. Та раптом, перед нею, вишикувалася прозора стіна, а Софія, закрила собою бідну перелякану дівчину.

Всі присутні в залі охнули, а потім почули слова:

—Роберт Армор, я не пам'ятаю, щоб на заняттях по бойовій магії, утверджував бої в холі академії, чи нападати на противника зі спини. Тим більш, на першокурсницю, яка навіть не встигла зарееструватися.

Хлопець рикнув, і покинув хол. На цей галас прибігла секретарка, з сусіднього кабінету.

—Софі?!

—Мія?

—О, то ви вже знайомі, тоді ходімо до кабінету. До речі, ученицю другого курсу, можете залишити в сусідньому кабінеті.

Залишивши Берту в кабінеті сестри, Софія пішла за ректором в його кабінет.

Зайшовши вона побачила сестру за сусіднім столом.

—І так, сідайте.

Софія сіла в крісло напроти ректора і чекала запитань.

Мабуть через ту сценку, я вилечу звідси раніше ніж мене зарахують... А як я це девіду поясню?

—Сьогодні, ви поступили героїчно, і навіть магію не використовували.–Почав ректор.

Складно її використовувати, коли ти чаклувати не вмієш...

—Але це було не зовсім розумно. Але попри це, вас буде зараховано до академії, тільки заповніть бланк.–Він кивнув у сторону Мії.

Вона ж протянула їй перо та папірець, на якому чорним чорнилом було написано де, та що треба вписувати.

Попри те, що чорнила були чорні, перо писало і без них, але золотим кольором. Написавши всі данні, софія передала заповнений бланк ректору. Той в свою чергу прочитав і запитав:

—Д'Абовіль?

—Ми сестри.–Відповіла Мія.

—Добре. Але буде краще, якщо ніхто цього знати не буде, бо звинуватять у зв'язках.

—Добре.

Він підписав бланк блискучим червоним чорнилом, та підпалив віск. Накапавши пару капель, він поставив печатку, з гербом академії, скрутив його, зав'язав магічним вузлом, та поклав у шухляду.

—Вітаю з зарахуванням!–Привітав ректор.

—Дякую.

—Вітаю.–Підтримала його Мія.–До речі, я вже попередила Берту, вона покаже тобі кімнату.