Розділ 5

Побачивш ім'я сестри, Софія не те що здивувалася,вона ледь не вибухнула від такої новини. І це не міг не помітити Теодор.

—Пані, щось сталося? Погані новини?

Софія повернула голову до нього, і сказала:

—Ні, але здається те, що я їду в академію, буде корисно не лише для моєї магії.

Теодор тихо покинув кімнату, а Софія лягла спати. На ранок, вона почула крики і вилетіла з кімнати як муха.

—Що тут сталося?

—ТАМ ПАЦЮК!-Волала одна з служниць графа.

—Який це пацюк?! Це просто мишка!

Еліс обережно взяла мишу на руки і винесла надвір. 

А ось це–цікаво.

Поки граф не прокинувся, Софія вирішила попросити служниць дати трохи одежі.

—Нащо?

—Мені просто потрібні речі, я скоро їду звідси.

—Їдете? Але куди? Ви ж казали, що вам нікуди йти!

—Це правда. Але, я їду не додому. Тому, якщо можна, дайте мені речі, будь ласка!

Служниця послухала, і дала Софії трохи теплих речей і декілька легких платтів, які були в підсобці.

—Красно дякую!

Софія швидко вибігла з підсобки, піднімаючись по сходам вона випадково зіштовхнулася з графом. 

—І куди це ми з такою горою речей йдемо, дозвольте спитати?

—Не дозволяю!

Граф обурено подивився на Софію, а та лише по дитячому висунула язика і побігла далі, до своєї кімнати. Доки Софія складала речі, граф Рейнхольд допитав служниць, і все ж дізнався чому вона так бігла. Коли настав час виходити, Софія взяла з собою кошика з їжею, речі, вийшла навулицю…

—Куди зібралась, відьмочка?

Біля поданої Девідом карети стояв граф і Еліс

—Еее?..

—Ми вирішили, що їдемо з тобою.

—З якої статі?

—З такої, що я не вірю, що ти їдеш кудись у свій “чарівний” замок. Тим більш вночі. Втекти хочеш?

—Ти що? Зовсім стах втратив?! Куди втекти?

—Уявляю, що скаже Світило, якщо дізнається, що вбивця постійно крутилася під його носом.

—Я теж уявляю, що він собі науявляє, коли ти до нього прийдеш і скажеш, що бачив вбивцю генерала!

Софія тихо рикнула, але все ж сказала:

—Сідай.

Граф хмикнув, і з задоволеним виразом обличчя підійшов до карети.

—Сідайте швидше, поки я не передумала!

Вони сіли в карету, і їхали сім з половиною годин.Не кожен таке витримає, тому доводилося для Еліс зупинятися. Тому, що для графа Софія зупинятися відмовлялася. На на весь шлях вони витратили весь день. Коли вони приїхали вже світало.

—Леді Софія, ми приїхали.– Сказав кучер.

—Ну нарешті вже!– Роздратовано вигукнув граф.

—А ну тихо! Якщо вас варта почує– вам не жити!

Видно і граф і Еліс злякалися, бо затихли і сиділи тихо до кінця шляху, а коли під'їжджали до темного замку, то вони й зовсім ледь трястися від страху не почали. Коли вони виходили з карети, варта косилася на цих двоїх так, що здавалося, що вони їх зжерти хочуть.

—Радий тебе вітати, Принцесо Ночі.–Привітався Девід.

—Доброго ранку.

—Хто це з тобою? Це для жертвоприношеня?

На словах “для жертвоприношення” очі цієї парочки стали такими великими, що й описати неможливо. Побачивши це, Девід розтягнув свою лисячу посмішку до вух і пішов до замку.

—Ви йдете, чи може тут проведемо бенкет?

—Який ще бенкет?–Запитала Софія.

—В честь похорон Згаслого Сонця.

Світило помер?

—Він помер?

—Помер. Поки ви їхали сюди, Світило помер, та на трон зійде нове Сонце– Старший Місяць Седрік другий.

—Просто помер?

—Ні. Можливо. Але я думаю, що його вбили.

—Вбили?

—Судячи з того, що готувався переворот, я думаю, що другий принц Єрік його влаштував.

—Але ж, на троні зараз не він, а принц Седрік другий… 

Зрозумівши, Софія, навіть рота роззявила від такої здогадки.

—Старшому Місяцю щось загрожує?

—Можливо. І твоєю задачею буде його захистити. Тому ти відправляєшся в Академію магії, щоб тебе навчили бойовій магії. Все останнє, ти зможеш вивчити після того, як твій контракт скінчиться.

Більше він нічого не казав, та й Софія нічого не питала, а ця парочка так злякалася, що ні звуку чутно від них не було. Так і дійшли вони до їдальні в повній тиші. Зайшовши до їдальні, всі сіли на місця, а граф з Еліс помітно розслабилися, коли принесли їжу.

—І так… Софіє, Академія магії знаходиться не так далеко звідси,і їхати туди всього дві години.

—Це чудово, при необхідності я зможу приїхати.

—Обхідності не буде мінімум два місяці. Потім тебе відправлять охороняти нове Світило.

—Коли відбудеться коронація?

—Приблизно десь за місяць.

—Принц Седрік одружений, і його донці вже два роки...

—Так, тож тобі ще потрібно буде захистити родину Світила.

—Звідки у вас така інформація?– Запитав граф.– Навіть не всі придворні про це знають.

—А звідки  у вас така зацікавленість?

—Вибачте за грубість, та що ви за організація?

—Не відповідайте птанням на питання.

—З якого дива я повинен вам відповідати? Я взагаіто граф Венський Рейнхольд четвертий, і  не потерплю такої зневаги від якихось недочаклунів!

—Недочаклунів? Що ж, тоді знайомтеся...– Девід показав рукою на Софію.– Герцогиня Софія Д'Абовіль.

Грав подивився на неї зі здивованим обличчям, а софія нахилила голову в поклоні.

—Також, прошу вибачити мою нетактовність, мене звати герцог Девід Блек.

Граф дивився на нього з незрозумілим виразом обличчя, чи то був сором, чи образа, чи може совість...

—Я бачу у вас графе, слова закінчилися...

—Вибачте його, будь ласочка!– Вигукнула тоненьким голосом Еліс.

Губи Девіда розпливлися в звичній Софії посмішці.