Розділ 1

Софія бігла по мокрій брущадці, уздовж будинків і намагалася сховатися від охорони.

—Ловіть її! Недайте втекти!

Чорта с два ви мене схопите! Тільки спробуйте!

Раптом, краєм ока, вона помітила невеликий маєток і швидко звернувши, перетворилася на кішку і побігла туди.

—Куди вона поділася?! Шукайте її всюди!

#За три години до цього#

Вийшовши на кухню Софія подивилася у вікно.

Сьогодні доволі вітряно...

Вона відкрила шафку з хлібом.

Їжа майже скінчилася. Схоже все ж доведеться йти по продукти...

Вона не любила ходити до базару, бо жила далеко від людей. У неї була маленька відмінність: котячі вушка та хвіст. Все діло в тому, що вона відьма. Тому доводилося маскуватися.

Раптом у вікно постукали. То була ворона, яка стділа на підвіконні.

—Теодор!

Зачаклований парубок, хоч виглядав, як звичайна ворона, вмів розмовляти, а також доставляв листи для Софії.

Він протягнув їй листа

—Цей лист для вас, мем.

Софія взяла листа та швидко прочитала.

Нове замовлення... 

[Доброго дня, Софіє. У мене для вас нове завдання: генерал Оскар Десмонт, допомагає країні-ворогу, передаючи інформацію про справи  королівської сім'ї. Завтра буде бал-маскарад, я сподіваюсь ви зробите це по тихому та непомітно.

Девід Блек]

Вдягнувши довге плаття та капелюшок вона вирушила до базару. Вона йшла повз людей, які зовсім не звертали на неї уваги. Маскувалася вона добре, її навчила старша сестра– Мія.

∅спогад

Тоді Софії було 6 років, а Мії 17. Вони йшли на базар. Мія одягла сестру в миленьке платтячко та капелюшок.

—Сестричко! Цей капелюшок зовсім не зручний! Вушка німіють!

Мія лише посміхнулась у відповідь та сказала:

—Так треба. Люди жорстокі. За відмінності, вони починають навіть війни. Через зовнішність вони можуть зіпсувати твоє життя, потерпи трохи, добре?..

—Я що, не гарна?-На очі Софійки почали навертатися сльози.-Але ти ж гарна! А у тебе такі самі вушка! І хвостик є!

—Ні-ні!.. Ти дуже гарна і мила... Але, якщо побачать, що ти відрізняєшся вони тебе спіймають.

—Хто?

—Погані люди...

Вони вийшли з хати і йшли повз ліс по протоптаній стежці. Прийшовши на базар вони купили молока, масло, м'ясо та яйця.

—Залишилося тільки хліба купити.

—Ура! Ти приготуєш рагу?

—Так...–Посміхнувшись сказала Мія.

Вони підійшли до лавки з хлібом.

—Добридень, не могли б ви дати нам хліба?

—Три срібняка!

—Три?! Чого так дорого?

—Пшениця невродила! Яке тобі діло, дівчисько? Або купуй, або не заважай торгувати!

—Ай, добре! Тримайте!

В цей момент подув вітерець.

—Сестричко! Дивися, які яблучка великі!

Вітер підхопив капелюха Софії і поніс до річки.

—Гляньте, гляньте! У неї вуха як у кота!-Крикнув торговець яблук- Гидота!

Одразу почулися крики й інших людей, які обернулися на галас торговця.

—Вона відьма!

—Вона нас всіх прокляне!

—Тільки подивідся! Гидотне дитя! Де воно тільки взялося?!

—Мабуть мати їхня, спала з ким попало, і демон попався! Ось вона від нього й народила!

Мія взяла за руку Софію, та вони швидко пішли додому.

—Незважай на них. Все буде добре... Ходімо.–Швидко сказала Мія.

Софія лише кивнула, та зі сльозами на очах пішла з нею. ∅

Підійшовши до лавки з хлібом, вона взяла буханку та пішла далі. А підійшовши до лавки з рибою, вона почула розмову двох дівчат:

—Ти чула, що в наступний четвер, на честь вісімнадцятиріччя самого принца Адама влаштують бал маскарад!

—Так-так, ще я чула, що він буде обирати собі наречену, тож запрошені всі гарні дівчата!

Цікава інформація... Це мені може знадобитися.

Прийшовши додому, вона одразу перевірила скільки грошей в неї залишилося.

Мдааа... Не густо. Десять золотих, дванадцять срібняків, та п'ять мідяків... У Весталісі на таку суму прожити можна лишень три місяці. А якщо я витрачу гроші ще й на сукню, то і взагалі два місяці! Але сукню купувати все ж доведеться...

Купивши вбрання, і підготувавшись, вона поїхала на той бал, попередньо заплативши ще й за карету, і сховавши флакон з отрутою та голкою під рукавом.

Оох... Чую я в щось вляпаюся... Потрібні гроші... Вибач сестричко... Я роблю це на благо Весталіса.

Приїхавши вона вийшла з карети, та представилася як леді Кетрін. На щастя охорона пропустила її до замку. Вона йшла петляючи коридорами, та замальовувала карту на віялі. Раптом почулися кроки. Швидко заскочивши за вугол вона притихла. Кроки почились в її сторону. Всередині Софії все аж зжалося. Але вона придумала план, як від нього здихатися. Вийшовши з-за кутку вона сказала:

—Доброго вечора, сер, не підскажете де тут бальний зал? А то я трошки заблукала...

—Доброго, міс..?

—Ах, вибачте мою нетактовність, я– леді Кетрін, приїхала сюди на навчання зі сходу. Моя служниця наполягла на тому, щоб я відпочила та відвідала цей бал-маскарад, але я загубилася... Тут так багато коридорів...

—Що ж леді Кетрін, бальна зала знаходиться далі по коридору та направо. 

—Дякую, сер!

—Мене звуть Вільям.

—Дякую, містере Вільям.

Дивний тип... Якби він не заважав мені...

Зайшовши до бального залу, вона одразу побачила генерала.