Глава 12

Елізабет зайняла одне місце та стала очікувати на чоловіка, він трохи забарився. Коли Річард все таки прийшов він не сказавши ні слова прийнявся їсти. Така поведінка здивувала Лізі, адже він міг би хоча б привітатись.

• -І тобі доброго ранку.

Але відповіді не було, ну що ж тепер вона може з чистою совістю мовчки їсти. Сніданок пройшов в цілковитій тиші. Коли принц закінчив він промовив:

• Сьогодні в вечері я приймаю гостей, ти зобов'язана там бути, одягни щось нормальне, щоб мені не було соромно за тебе, і веди себе не як селючка якась.
• Тут Лізі вже не витримала:
• - Що? Щоб тобі не було соромно? Та це мені має бути соромно за такого нахабу як ти! Ведеш себе , як останній покидьок!
• - Що ти сказала? Та як ти смієш? Хто ти взагалі така? Сама он мріяла заміж за мене вискочити! То тепер не жалійся, напевно вислужувалась там перед моїм батьком, щоб він саме тебе обрав!
• - Та ти..! Та як..! Та як ти смієш! Вийти за тебе заміж було покаранням якимось! - дівчині було дуже образливо, тому вона вибігла з кімнати. Ці слова ранили її.
• "Так, так так, потрібно заспокоїтись, цей самозакоханий критин просто хотів принизити мене але я так цього не залишу, я не прийду на той прийом, нехай сам пояснює, чому його дружина не прийшла" - промовила сама до себе Лізі і відправилась в свою кімнату. Вона вирішила заспокоїтись тому вирішила зайнятись своєю улюбленою справою - вишиванням. Але сьогодні якось важко було створювати дивовижні візерунки, слова Річарда зачепили її і думки постійно роїлись біля ранішньої бесіди. Але Лізі твердо вирішила, вона провчить його!
• Вже прийшов час приймати гостей, але Лізі ніде не було, принц почав нервувати, адже її поведінка псує його авторитет. Вже всі прибули і невпинно запитували Річарда про його молоду дружину, на що він лише жартував. Але його терпіння не було безмежним. Раптом двері кімнати відчинились і розлючений принц зайшов в кімнату до Елізабет.
• - Що ти собі дозволяєш? Зовсім з глузду з'їхала?
• - Любий. ти про що? - вирішила схитрувати дівчина.
• - Ти добре знаєш про що я, я вранці тебе повідомив про прийом гостей, приїхали вельможі ледь не з усієї країни, а тебе нема!
• - А ти про це? Я не могла вибрати сукню, і тому вирішила, краще зовсім не з'являтись, щоб не посоромити тебе. А мої манери бажають кращого...
• - Ти знущаєшся? Нахабне дівчисько! Негайно іди в залу для прийомів.
• - Ой, що ж мені робити? Що одягнути?
• Іскри так і сипалися з Річардових очей.  Він швидко пішов у гардеробну і взяв першу ліпшу сукню:
• - Ось це одягни і швидко.
• Дівчина замешкалась.
• - Якщо ти цього не зробиш, я це зроблю сам.
• Довелося підкоритись, адже Лізі не могла дозволити, щоб він бачив її голою ще раз. Все-таки вона була правильно вихованою дівчиною. За декілька хвилин вона була одягнена, але рішуче налаштована нікуди не іти.Коли дівчина вийшла Річард вирішив , що вона піде з ним, але вона була тверда в свому рішенні. Тоді , щоб не витрачати час він просто перекинув її собі через плече і поніс:
• - Що ти робиш? Ану негайно постав мене на місце! Кому кажу!
• - Замовкни! Ти лише гірше все робиш.
• - А ти раптом не подумав, що я навмисне так роблю,, тому, що ненавиджу тебе!
• - Ах ти. вредне дівчисько! - Річард миттю поставив її на землю і вп'явся в її губи. Такі дії дуже здивували Лізі. Вона остовпіла. Поцілунок був не довгим але приголомшив і викликати рум'янець на щоках у обох.