Розділ 4

​Його звали Каель.

​У замку це ім’я не звучало вже багато років. Воно було як забутий шрам на стінах, як шепіт, що затихає, щойно хтось входить до кімнати.

​Каель народився не в світлі, а на самій межі — між диким лісом і великим королівством, між прадавньою магією й нічною тінню. Його мати була останньою хранителькою старих знань, а батько… батько належав до роду, про який у королівстві воліли мовчати.

​До роду Тіні.

​Троянда стояла у своїй кімнаті, стискаючи в руках ту саму почорнілу пелюстку, яку знайшла в саду. Вона відчувала від неї холод, але цей холод більше не лякав її. Він притягував.

​Вона згадала його очі. Каель дивився на неї так, ніби знав про неї все — навіть те, що вона сама ще боялася визнати.

​— Рід Тіні… — прошепотіла вона, дивлячись у дзеркало.

​Її власне відображення здавалося їй тепер чужим. Веселкові іскри, що раніше грали в її очах, тепер затихли, поступившись місцем глибокому, зосередженому вогню. Якщо Каель — це тінь, то хто тоді вона?

​Троянда знала, що Агафія та королева ніколи не схвалять цю зустріч. Для них Тінь — це ворог. Це темрява, яку треба випалити світлом Сонця. Але Троянда відчула щось інше. Вона відчула, що Каель не просто так з’явився саме зараз, у ніч її пробудження.

​Вона підійшла до вікна. Замок спав, але ліс на горизонті здавався живим.

​— Ти сказав, що я не готова до тіні, — промовила вона в ніч. — Але ти помилився. Я вже в ній.

Троянда стояла посеред своєї кімнати, відчуваючи, як холод від почорнілої пелюстки в її долоні повільно розповсюджується по венах. Ім'я Каель пульсувало в її свідомості, наче старе заклинання.

​Він був частиною легенд, якими лякали неслухняних дітей. Каель — син Тіні. Каель — той, хто бачить у темряві те, що інші бояться навіть уявити.

​— Магію не бачили століттями... — тихо повторила вона його слова.

​Вона підійшла до великого вікна. Замок здавався тихим, але Троянда знала, що за кожними дверима тепер шепочуться. Про неї. Про її веселкові вогні. Про те, що вона — не та лагідна дівчинка, якою її звикли бачити.

​Раптом на підвіконня сів маленький нічний метелик. Троянда обережно простягнула руку. Їй хотілося знову відчути те тепле сяйво, ту вогняну Марію, яка так яскраво спалахнула в залі. Але варто було їй зосередитися, як веселкові іскри змішалися з дивним, попелястим димом. Метелик злякано злетів і зник у нічній темряві.

​Троянда відсахнулася.

​Невже Каель мав рацію? Невже її світло вже почало вкриватися тінню?

​Вона відчула раптове бажання вибігти з кімнати, знайти його і змусити пояснити, що з нею відбувається. Але вона розуміла: якщо вона піде зараз, вороття не буде.

​У двері тихо постукали. Це був особливий стукіт — ритмічний, знайомий з дитинства. Агафія.

​Троянда швидко сховала чорну пелюстку в маленьку скриньку на столі й глибоко вдихнула, намагаючись змити з обличчя вираз страху.

​— Заходь, — вимовила вона, намагаючись, щоб голос не здригнувся.

​Але в її душі вже оселилося ім'я, яке не можна вимовляти. І це ім'я кликало її туди, де закінчується сонячне світло і починається справжня правда.

Каель відчував, як темрява всередині нього відгукується на холод, що повз із боку лісу. Тріщина на його долоні пульсувала болем, нагадуючи про ціну, яку він платить за свою силу.

​Орден Тіней не знав милосердя. Вони століттями чекали на появу Місячної Троянди, щоб використати її веселкову магію для своїх цілей. Або знищити її, якщо не зможуть підкорити.

​— Ти ще не знаєш, у яку гру потрапила, маленька принцесо, — промовив він, дивлячись на вогник у вікні Троянди.

​Він знав, що тепер його життя назавжди пов’язане з цією дівчиною. Він мав стати її тінню — не тією, що лякає, а тією, що оберігає від справжнього зла. Навіть якщо вона вважатиме його ворогом. Навіть якщо її веселкові троянди одного дня спопелять його дотла.

​Троянда в цей час підійшла до вікна. Вона не бачила його, але відчувала чиюсь присутність. Її рука мимоволі торкнулася скла, і від дотику на прозорій поверхні розквітла крихітна вогняна квітка.

​Вона більше не була просто дівчиною.

Вона була ціллю.

І вона була надією.

​Далеко в лісі почулося низьке, моторошне виття, яке не належало жодній тварині.

​Каель востаннє глянув на вежу й розчинився в нічному повітрі, залишивши по собі лише ледь помітний запах озону та диму.

​Битва за світло почалася ще до того, як сонце встигло зійти.