Розділ 2

​Замок жив підготовкою до свята. Кожен коридор відлунював кроками слуг, шелестом шовкових суконь і дзвоном прикрас. Зала для святкувань була прибрана тканинами срібного й золотого кольорів, що переливалися у світлі свічок і величезних кришталевих люстр.

​Троянда й Агафія йшли поруч, відчуваючи, як хвилювання зростає у грудях. Дівчата не знали точно, чого чекати, але повітря здавалося особливим — навіть квіти в саду пахли сильніше, а їхні пелюстки злегка блищали у ранкових променях.

​— Дивись, — шепнула Агафія, — усе виглядає ідеально. Як у казці.

​Троянда мовчки кивнула, але відчувала легке занепокоєння. Її серце стискалося щоразу, коли вона кидала погляд на величезне дзеркало у залі. Воно знову тихо мерехтіло, немов натякало: «Сьогодні щось зміниться».

​Святкування почалося. Слуги розносили келихи з ароматними напоями, музиканти грали легку мелодію, а гості, вбрані у розкішні шати, усміхалися й обмінювалися вітаннями.

​Коли настав урочистий момент, королева вийшла до присутніх, тримаючи медальйон Місяця та Сонця. Усі завмерли: цей день був особливим не лише для замку, а й для сестер.

​— Мої любі, — проголосила вона, — сьогодні ви дізнаєтеся про свою справжню сутність. Це день, коли Місяць і Сонце об’єднують свою силу. День, коли доля кожної принцеси відкриває свої таємниці.

​Троянда відчула, як усередині щось почало пульсувати. Її пальці ледь торкнулися тканини сукні, і світ навколо, здалося, злегка затремтів. Звуки музики стали глухішими, а світло — яскравішим.

​— Це… — прошепотіла вона. Але не встигла закінчити, як раптово пролунав слабкий дзвін, наче крихітна магія пробуджувалася в самих стінах замку.

​Її очі розширилися. Троянда зрозуміла: щось прокидається. І це не просто свято. Це початок її нового життя.

​Саме в цю мить вона побачила його. Високого, з темним волоссям і очима, що світилися, немов ранковий місяць. Хоч він стояв у залі далеко, Троянда відчула його погляд — і серце її здригнулося.

​— Хто це…? — ледь чутно промовила вона.

​І замок затих, наче чекаючи відповіді.

​Бо цей день не був звичайним.

І нічого вже не буде так, як раніше.

Свято тривало, але Троянда не могла зосередитися на музиці та сміху гостей. В її серці оселився дивний трепет, ніби хтось тихо шепотів: «Ти готова?»

​Вона відвела погляд від загадкового юнака й помітила, що медальйон на королеві злегка світиться. Срібне сяйво розливалося залою, огортаючи всіх м'яким блиском. Троянда відчула, як щось усередині неї починає тремтіти.

​— Агафіє… мені холодно, — тихо прошепотіла вона, мимоволі тулячись до сестри.

​Агафія обійняла її за плечі:

— Тримайся. Це нормально… Так починається все, — відповіла вона спокійно, хоча в її очах теж промайнуло хвилювання.

​Троянда глибоко вдихнула й торкнулася маленької троянди, що стояла у вазі поруч. Крапля її крові на мармуровій підлозі здалася яскравішою, ніж була раніше. І тоді сталося щось дивне: пелюстки квітки почали тихо виблискувати, немов на них упав місячний промінь, хоча за вікном ще панував світанок.

​— Що… це? — ледь чутно промовила дівчина.

​Медальйон на королеві раптово завібрував, а дзеркала в залі відобразили не лише гостей, а й тонкі світлові силуети, що танцювали навколо сестер. Троянда відчула тепло, яке розливалося від серця до кінчиків пальців, і слабке поколювання пройшло крізь усе її тіло.

​— Це… сила? — здивовано запитала вона.

​— Так, — тихо промовила королева, яка раптом опинилася поряд. Її очі блищали, немов вона дивилася прямо у майбутнє. — Твоє серце пробуджується. І те, що ти відчула — лише початок.

​Троянда видихнула. Їй було страшно і водночас захопливо. Серце калатало так гучно, що здавалося, його чути на всю залу. Вона подивилася на Агафію, і сестра підбадьорливо кивнула: «Я поруч».

​У цей момент музика в залі затремтіла, полум'я свічок затанцювало по стінах, і Троянда зрозуміла: її життя зміниться назавжди.

​— Я готова, — прошепотіла вона, і цей шепіт прозвучав напрочуд впевнено.

​І тоді, немов відповідаючи на її слова, квітка раптом спалахнула ніжним світлом. Пелюстки розкрилися ширше, і з них повільно злетіли дрібні сріблясті іскри, що закружляли над головою дівчини.

​Замок завмер. Навіть музика на мить стихла.

​Бо магія Троянди вперше прокинулася.

Троянда дивилася на пелюстки, що світилися сріблом. Срібні іскри танцювали над нею, коли раптом щось усередині змінилося. Серце забилося швидше, а дихання стало легким і рівним — ніби сама магія замку намагалася заговорити до неї.

​— Я… — прошепотіла вона, але слово загубилося в повітрі.

​І тоді квітка раптом вибухнула кольором. Пелюстки спалахнули вогняними відтінками, переливаючись усіма барвами веселки. Вогняні веселкові троянди закружляли у повітрі навколо дівчини, залишаючи по собі шлейф тепла і світла.

​Гості та музиканти завмерли. Очі всіх присутніх були прикуті до цього дива. Квітка, що раніше була просто рослиною, тепер стала живим втіленням її сили — її власним світлом і магією.

​— Це… вона створила це сама? — прошепотіла Агафія, і її очі засяяли від захоплення.

​Троянда відчула потік енергії, що зливався з її думками та почуттями. Ця сила була подібна до місячного сяйва — ніжна, але водночас палка та яскрава, як веселка після грози. Вона відчувала, що може спрямувати її туди, куди підкаже серце. А магічна квітка, немов слухняна істота, почала плавно пульсувати кольорами, дихаючи в унісон із дівчиною.

​Королева підійшла ближче, і її погляд був сповнений гордості:

— Трояндо… ти пробудилася. І це лише початок. З часом ти навчишся створювати справжні чудеса.

​Троянда подивилася на свої руки, і тепер вона знала: та звичайна дівчина, якою вона себе вважала, залишилася в минулому. У її долонях тепер жило сонце, місяць і вогонь.

​Замок більше не здавався їй холодним. Тепер він був її домівкою, де кожен камінь чекав на її світло.