Глава 25

АРСЕН

Ми працювали майже годину. Лея чемно чекала.

Коли ж ми відірвалися від роботи, донька одразу підійшла до моєї помічниці.

— Аліно Володимирівно, мені тут ваша допомога потрібна. Вона кладе великий зошит з занять англійської мови перед дівчиною.

Почуваюся незручно через те, що мала вантажить її. Це вже не по роботі. Зрештою ця дівчина не повинна виконувати всі загадки моєї доньки.

— Що саме потрібно? Розповідай, — питає Аліна.

— Леє, — кличу доньку.

— Тату! — нахмурившись обурюється вона. — Аліна Володимирівна, чудово знає англійську, я хочу аби вона мені допомогла.

— Леє, Аліна Володимирівна не зобов’язана...

— Арсене Максимовичу, все добре. Не сваріть Лею.

— Ну, таточку, — просить доня. — Краще ходи до нас і допоможи. У трьох ми швидше впораємося.

Зітхаю і пильно дивлюся на доньку та свою помічницю, які вже схилилися над зошитом і активно обговорюють завдання англійською мовою. Я вражений. Не можу відірвати від них очей. Я ще не бачив, аби моя доня з таким завзяттям робила англійську. Вони щось вирішують сперечаються навіть жартують англійською.

Не витримавши підходжу до них. Тут загадки англійською мовою. Потрібно відгадати хто описаний та намалювати персонажа.

Приєднавшись до своїх дівчат я і сам захопився. Хоча деякі слова погано перекладаю Аліна ж допомагає та все пояснює. Донька щаслива. І я захоплений. Мені подобається ця командна робота. Щось схоже у нас з донькою було вперше. Аліна захопила нас обох собою. З нею цікаво, навіть про час забуваєш.

Коли ми закінчили, Лея вдоволено заявила.

— Якби я хотіла, аби ми отак , всі у трьох більше проводили часу.

Наші з Аліною погляди зустрілися. Вона першою опустила красиві очі, а я на слова доньки тихо зауважую.

— Леє, це не зовсім можливо.

— Чому? — одразу обурюється вона.

— Донечко, я все тобі пізніше поясню. А зараз маю дещо розповісти Аліні Володимирівні і поїдемо.

— Ну гаразд! — не охоче погоджується моя мила принцеса.

Я саме дав розпорядження Аліні, і ми з малою вже мали йти, як у мій кабінет постукали. Після дозволу увійшов Орест Сергійович.

— Арсене Максимовичу, потрібно поговорити, — з порогу заявляє він.

Зиркаю на свою помічницю, яка напружено дивиться на мене. Видихаю і прошу її забрати доньку з собою та зачекати на мене у своєму кабінеті.

Лея обурюється, мовляв, так і знала, що я знову не дотримаюся своєї обіцянки.

Як тільки залишаємося самі, прошу свого начальника безпеки присісти, але він відмовляється. І, підійшовши ближче, заклопотано повідомляє:

— Арсене, з перевірених джерел прийшла новина. Тебе знову трястимуть. Цього разу — основний офіс і, можливо, навіть дім. Це може трапитися або сьогодні ввечері, або завтра зранку, — він видихає і просить. — Я знаю, що у компанії все прозоро, але перевірити не завадить. Хтозна, чого можна чекати від підлеглих. І хто під ким ходить, — він на мить замовкає та чесно додає: — Боюся, аби не було серед кадрів засланих людей... — він примружується та додає: — Потрібно проконтролювати новачків, а особливо твою секретарку та помічницю.

Я нервово ковтаю. Не хочу вірити, що Аліна може бути такою фальшивою, але щось заперечити не встигаю. Мене випереджає підлеглий.

— Ти ж сам розумієш, твоя компанія — одна з найбільших і займає перше місце у рейтингу, тож конкуренти сплять і бачать, як тебе скинути згори. А на війні, як відомо, — всі методи хороші.

— І, що ти пропонуєш? — напружено питаю.

— Потрібно перевірити твоїх дівок.

— Але як? — нічого не розумію я.

— Я вже викликав спеца, зараз перевірить комп’ютери, ноутбуки та особисті гаджети. Телефони і планшет, я бачив, у секретарки є.

— Оресте, але це неправильно. Ми не маємо права...

— Арсене Максимовичу, невже ти хочеш, аби у базі твоїх даних знайшли яку-небудь липу і через це конфіскували все? Чи, може, ти хочеш опинитися за гратами? Ти хоч уявляєш, що буде з малою тоді?!

Я нервую. Мені це все не подобається, при тому що розумію: це необхідні методи безпеки. Але навіть при тім — це ж пряме порушення моральних цінностей та прав людини. Але безпека моєї компанії та моя власна на коні.

— Арсене, не мовчи, мені потрібна твоя згода. Але не тягни час. Його у нас практично немає.

Ще з хвилину вагаюся і таки погоджуюся.

— Тоді йди забирай малу, а я все сам організую, — просить Орест. — Ти нічим не переймайся. Все буде добре.

Я важко зітхаю, бо ця перевірка мене тригерить. Зрештою, я не хочу втратити все, що маю, і опинитися за гратами. Я не маю на це права і повинен піти на такі заходи заради доньки та зрештою самого себе.