Глава 21

АРСЕН

Мій настрій на нулі. Все якось не клеїться. Ще й Аліна пішла. Чому? Збагнути не можу. Повертаюся у кріслі до вікна й аналізую своє життя. Звісно, нічого хорошого в голову не приходить. Дружина пішла, а заміну їй я знайти не старався. На брак жіночої уваги жалітися гріх, але серед усіх красунь я не бачив тієї, з якою хотів би прожити своє життя. Всі жінки з мого оточення — неперевершені красуні, розумниці, але немає тієї, яка б запала у серце. А Ілона — це лише послуги за гроші, і не більше. У нас все за домовленістю. Чим довше часу ми разом, тим більше я це розумію.

Важко зітхаю. Думки повертаються до моєї помічниці. Аліна — перша, котра зачепила ниточку моєї цікавості, але вона, лише з відомих їй причин, відмовилася працювати у мене. Ця дівчина дуже цікава особистість. Я не певен, що у нас би склалися стосунки, але у цій красуні щось є.

Довго вантажу себе думками, а тоді вирішую приготувати собі каву сам і заодно розвіятися. Всі ці події вимотали мене, і мені хочеться просто розслабитися. Зиркаю на годинник. Ще трохи, і водій привезе Лею сюди. Маю плани забрати її звідси і поїхати трохи на розваги. Аліна мала рацію: дітям потрібно приділяти більше часу.

От халепа! Знову Аліна. Вона ж у моєму житті заледве добу, а всі мої думки витають навколо неї.

Видихаю і, таки піднявшись, покидаю свій кабінет. Моя секретарка на робочому місці, щось набирає на клавіатурі. Рівняюся з нею й питаю:

— Аліна Володимирівна вже пішла?

— Куди пішла? — великими очима дивиться на мене дівчина.

Таким питанням я загнаний у ступор, тому, витримавши паузу, переформульовую своє запитання.

— Я мав на увазі, чи Аліна Володимирівна вже покинула офіс?

— Ні, — здивовано відповідає секретарка і, зиркнувши на двері кабінету мого помічника, додає: — Працює Аліна Володимирівна. Он, кілька хвилин тому теки у мене брала.

Я по-новому спантеличений. Щось нічого не можу зрозуміти. Вже й кави перехотілося. Приємний тремор охоплює тіло. На емоціях звертаюся до секретарки.

— Оксано Василівно, зробіть, будь ласка, мені каву і принесіть у кабінет мого помічника.

Я приємно вражений тим, що Аліна залишилася. Стукаю у двері її кабінету і після дозволу входжу всередину. Радість переповнює мене від того, що вона залишилася.

  Аліна сидить за робочим столом. Не знаю, чи залишилась вона надовго, але я вперто не хочу, аби вона йшла від мене.

Мені навіть цікаво, чим таким вона зайнята. Дівчина, здається, навіть не реагує на мене, бо чимось надто захоплена у комп’ютері. А я ж захоплений нею.

Прикипаю поглядом і в мене складається таке відчуття наче вона завжди була в моєму офісі. Розумію, що повинен зробити все аби вона залишилася працювати у мене, бо в цієї красуні особлива аура, яка вабить мене. І поруч з нею мені добре та комфортно.