Глава 20

АЛІНА

Віру Миколаївну я знайшла швидко. Кличу її на декілька слів, а коли вона підходить, прошу жінку про розмову без зайвих вух. Вона веде мене за собою. Тож покірно йду за нею до її кабінету. Зачинивши двері, жінка пропонує мені присісти. Я ж присідаю на диван, вона теж присідає поруч. Видихнувши, я зізнаюся.

— Віро Миколаївно, я передумала працювати у компанії...

— Чому? — здіймає одну брови догори моя співрозмовниця.

— Розумієте?! — важко зітхаю і починаю напівправдиво пояснювати. — Я ж жінка, і вакансія помічника шефа — це якось нелогічно. Що його дружина про це подумає? Не хочу, аби через мене у сім’ї цього чоловіка були скандали. Або ще гірше сцени ревнощів просто на робочому місці...

— Тю, ну й дивна, ви. Оце понавигадували... Наш шеф розлучений, — сміється жінка великими очима дивлячись на мене. — Кажуть, дружина покинула його, коли донька була ще зовсім крихітна.

— І, що, він досі один? — з недовірою перепитую.

— Офіційно один, а інших деталей життя Вернера я не знаю. Принаймні на людях завжди один, — переконливо запевняє мене жінка.

В собі переварюю почуте. Тепер почуваюся не дуже зручно перед Вірою.

— Мені все одно, чомусь страшно обіймати цю посаду. Я ж жінка... — нервово ковтаю і цікавлюся. — А хто був моїм попередником?

— Літній чоловік, але за станом здоров’я він звільнився, — пояснює Віра, поправляючи окуляри. — Але перед цим чоловіком теж була жінка, правда, трохи старша за вас, — вона зітхає й люб’язно просить. — Та ви не переймайтеся так. Арсен Максимович хоч суворий та вимогливий, але людяний. Він допоможе вам у всьому розібратися, все пояснить, а те, що ви дівчина, не важливо. І взагалі, що це за гендерні погляди? У нас у компанії рівноправ’я. Тож якщо вас хвилює тільки це, то боятися не варто взагалі, — жінка підіймається й просить. — Аліно Володимирівно, нічим не переймайтеся, у нас дружній колектив, ідіть та працюйте. Шефу зараз реально потрібна допомога, і часу на пошуки нових людей немає. А якщо потрібна підтримка чи просто хочете щось запитати або поговорити... Я радо вислухаю вас.

Я теж підіймаюся. Серце стукотить у грудях, але поводжуся впевнено.

— Спасибі, Віро Миколаївно.

— Та, будь ласка!

Покидаю кабінет жінки, а в голові ще досі крутяться слова Вернера: «Аліно, ви можете піти, але якщо у вас є серце, ви цього не зробите...»

Тепер мене мучать двоякі бажання: одна частина мене хоче піти, інша дуже хоче залишитися.

Повільно бреду до свого кабінету. Мені ще потрібно зібратися з думками, тому вирішую взятися за пошуки няні для Леї, може, хоч так мені вдасться трохи заспокоїтися. Та якщо чесно, я здивована повідомленням Віри. Справді не розумію, чому Анастасія пішла від Вернера?! Вони ж виглядали такою щасливою парою?! Що могло трапитися, що вона пішла, залишивши доньку? Щось нічого не можу збагнути. Звісно, мене це не повинно хвилювати, та все ж... Мене це страшенно хвилює.

Вернер — це сенс мого життя. І я хочу збагнути, чому він досі один? З його зовнішністю та харизмою він може мати табун жінок, але чомусь обрав самотність. Якось це все не в’яжеться, бо мій колишній ніколи не пропускав можливості пофліртувати чи пообіймати представниць прекрасної статі. Для нього така поведінка була нормою. Напевно, не всі такі, і це не може не тішити.

Важко видихаю і, з шаленим хвилюванням через те, що залишилася у цій компанії, беруся до роботи.