Глава 16

АРСЕН

Додому я повернувся задоволений та щасливий. Хоча мене дещо непокоять розбіжності у словах управительки та моєї нової підлеглої. Управительці я не вірити не можу, бо ж вона стільки років у мене працює, та й зрештою, не схоже, щоб Аліна обманювала. Щось тут не сходиться. Я повинен це обов’язково з’ясувати, та зроблю це вже зранку.

Приготувавшись до сну, лягаю в ліжко. Почуваюся страшенно втомленим, але перед очима повстає образ моєї помічниці. Ця дівчина вразила мене. Щось у ній є. Хоча забігати наперед не хочу. Після того, як мене покинула дружина, довіри до жінок я не маю. Тепер мені цікаво, як прийняла мою нову робітницю Лея. А ще дуже цікаво почути її думку стосовно Аліни.

Я ще довго крутився у ліжку, мордуючи себе думками, доки заснув.

Зранку я прокинувся раніше, бо мені потрібно допомогти донечці зібратися. Я завжди це роблю, коли немає няні.

Донька почувається бадьорою та задоволеною, на відміну від мене. Бо я втомлений та невиспаний. Допомагаю їй одягнутися і зацікавлено питаю:

— Леє, як тобі моя помічниця? Вибач, що був змушений залишити тебе на неї... — видихаю, пильно заглядаючи у сірі великі очі донечки, й пояснюю: — У мене справді дуже важливі справи були.

— Тат, а тобі вдалося вирішити їх? — заклопотано питає мала.

Посміхаюся і запевняю свою милу красунечку:

— Так, моя люба, — подаю їй сукню і не можу втримати свою цікавість. — Леє, розкажи, як ви провели час з Аліною Володимирівною? Що робили? Чим займалися?

Лея переповідає все, що сказали управителька та Аліна, а тоді додає:

— Але коли ми з Аліною Володимирівною хотіли прогулятися до озера, Альбіна Вікторівна нас не пустила, — доня заглядає в мої очі і розгублено кліпає. — Знаєш, тату, до вчора я не знала, що наша управителька така злюка. Вона так дивилася на Аліну Володимирівну...

— Як дивилася? — одразу напружуюся я.

— Нууу... — протягує Лея, а тоді, кліпнувши, цілком серйозно продовжує: — Наче зла відьма. З ненавистю, чи що... Мені було страшно.

— Сонечко, ти, мабуть, перебільшуєш?! — акуратно перепитую.

— Тату, ні! — обурюється Лея. — Я серйозно. Альбіна Вікторівна з ненавистю дивилася на твою помічницю. Мені навіть здалося, що управителька дуже незадоволена тим, що Аліна тут.

Я з мить мовчу, а тоді, примружившись, все ж питаю:

— А як тобі сама Аліна Володимирівна?

— Вона класна. Цікава, чудова. Мені з нею було дуже добре.

Посміхаюся, бо я приємно вражений.

— Отже, я даремно хвилювався, — пригортаю донечку до себе й прошу: — Ходімо робити зачіску, — відпускаю малу з обіймів і додаю: — А про управительку ти не хвилюйся, я з нею поговорю.

На решту слів доньки, сказаних стосовно управительки, мовчу, адже, аналізуючи ситуацію, що склалася, теж помічаю дивні речі. Отже, мені терміново потрібно порозмовляти з цією жінкою. Я не можу залишати все як є.

Видихаю та допомагаю своїй красуні зібрати довгі русяві кучері у хвіст. Я гадав, волосся донечки ніколи мені не підкориться, але я навчився приборкувати його. І тепер даю собі з ним раду. Звісно, супер зачіски у нас не виходять, але заплести косу, зробити хвостик чи два, в мене виходить навіть дуже добре.