Глава 6

АЛІНА

Доки Арсен телефонує якійсь Софії Павлівні, я підбираю слова для відмови. Нервую та не можу почуватися нормально.

Вернер же тим часом завершує розмову і прикипає поглядом до мене.

— Аліно Володимирівно, зараз економіст принесе потрібні теки, і ми...

— Арсене Максимовичу, вибачте мені мою нахабність... Але чи можу я знати, чому ви взяли мене на вакансію свого помічника..? — ніяковію, та все ж продовжую. — Ви ж на співбесіді сказали, що я її завалила?

Чоловік хмикає і, примружившись, відверто дивиться на мене. Я ж опускаю очі, бо від цього відвертого погляду можна збожеволіти. Це ж гріх — бути таким красивим... А голос? Його голос для мене — наче симфонії Бетховена.

— Аліно Володимирівно, вам робота потрібна? — надто суворо цікавиться чоловік.

— Потрібна, — навіть не замислюючись, відповідаю. І лише потім розумію, що не повинна була так відповідати. Розгублено кліпаю та додаю: — Але вакансія вашого помічника — це велика відповідальність. Невпевнена, що я впораюся...

— Не вигадуйте, Аліно Володимирівно, у вас все вийде.

У цей час у двері стукають, і після дозволу Вернера до нас наближається цокіт підборів. Вже за мить біля столу зупиняється струнка брюнетка в окулярах, з гулькою на голові та у суворому сірому костюмі. Вона кладе на стіл теки, повідомивши:

— Арсене Максимовичу, тут усе, що ви просили.

— Спасибі, Софіє Павлівно, — доволі серйозно кидає чоловік та відпускає жінку.

— Отож, Аліно Володимирівно, у ваші обов’язки входитиме...

Він замовкає, бо дзвонить його телефон. Пильно зиркає на мене, сухо кинувши:

— Перепрошую, донька.

Арсен, схопивши телефон, підіймається. Я ж видихаю. Перебування в одному кабінеті з цим чоловіком — для мене тортури. Стараюся не вникати в його розмову, тут би хоч трохи заспокоїтися.

Поняття не маю, як я працюватиму з цим чоловіком. Це ж для мене буде як кара — кожного дня бачити його і розуміти, що він не мій.

— Аліно Володимирівно, де ви літаєте? — суворо звертається до мене Вернер.

— Вибачте, — винувато кидаю.

— Давайте братися до справи. Мені терміново потрібен помічник. Тож чим швидше ви вникнете у роботу, тим буде краще для нас обох, — він бере стілець і, поставивши його поруч, присідає.

Мені здається, що серце от-от вистрибне з грудей, адже я надто різко відчуваю його запаморочливий аромат парфумів та гостро реагую на нього самого. Це ж можна з розуму зійти — моя мрія зовсім поруч, а я не те, що торкнутися його, не можу — навіть глянути на нього.